Skip to main content
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
«Код Святої Софії» Оксани Сліпушко

«Код Святої Софії» Оксани Сліпушко

Всеперемагаюча сила духовності

«Переможець успадкує все, 
І Я буду Богом для нього,
а він буде Мені за сина!»
Об’явлення 20:7

Літописи доносять до сучасників істинні сторінки державотворення Київської Русі, сповнені драматизму, перемог і трагедій, смутку і радості... Заради ідеї створення могутньої держави вибрані володарі присвячували своє життя, нехтували особистим. Це була жертовна влада. Хто ж вони першопрохідці могутнього народу, який прагнув демократичного розвитку, свободи, справедливості і щасливого майбутнього. Якими цінностями керувались вони в своєму житті, правлінні?

З того часу, як Володимир затвердив християнство на Русі, біблійні чесноти стали головними критеріями в житті та правлінні великих володарів. Все слугувало єднанню, мирному існуванню та милосердю. Три великих правителя пов’язали свою долю з храмом Святої Софії — це Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. З кожним із них пов’язана окрема значна епоха.

Побудова головного храму – Святої Софії, було важливим для спадкоємців престолу Київської Русі. В цьому святому місці, сповненому благодаті, вони благословлялись на царство. Великі князі отримували помазання на переможне володіння державою.

Про складний шлях створення храму Софії Київської, його розбудови, освячення розповідає автор книги «Код Святої Софії» письменниця Оксана Сліпушко... Щоб розкрити таємницю сили храму Софії Київської письменниця запрошує читача зробити екскурс по сторінках своєї науково-історичної розвідки.

Чому саме цей храм обраний для нової обґрунтованої бесіди письменниці з читачами? Галерея художніх історичних образів, висвітлених О. Сліпушко в попередніх книгах, приклади літописних документів створюють підґрунтя для відповіді. І те, що сучасний президент України Віктор Андрійович Ющенко важливіші віхи свого правління пов’язує з цим храмом, теж не є випадковим.

Є повір’я, що святість храмів присутня лише в тих будівлях, де є аура спектра біблійних цінностей, спрямованих на життєдайну силу єднання, безкорисної любові, милосердя, вірності. Про ці біблійні чесноти, сповнені божественної мудрості, говорить апостол Павло у третій главі Послання до Колосян. Саме їм слугувала ідея створення Софійського храму, у якому благословлялись правителі на служіння народу та вітчизні.

У кожній нації є свої пріоритети, важливі місця або постаті, які являють її обличчя, серце. Для України таким місцем став Софійський собор, як центр державності, політики, духовності, культури.

З цим храмом пов’язаний сміливий крок до самостійності України-Русі. Автор звертається до літопису «Повість временних літ», в якій за 1051 рік говориться, що князь Ярослав поставив Іларіона руським митрополитом Святої Софії без погодження з візантійським патріархом. Цей випадок був небувалий в історії, він свідчив про те, що Київська Русь стала на шлях незалежності. В життя виходить історична знакова праця «Правда Руська». Це був своєрідний заповіт Ярослава Мудрого, в якому закладені ідеї гуманного правління, спрямовані на демократичний розвиток держави, сповнений ідей єдності та збереження миру.

В своїй книзі Сліпушко робить екскурс в три важливіших періоди з життя Русі-України. Історія і час підтвердили, що саме князі Володимир Великій, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах отримали законне право бути володарями Русі. Для правління кожного були притаманні грандіозні проекти, які слугували державотворенню та в певній мірі були пов’язані з Софією Київською...

На сторінках книги ми бачимо, що влада, її сила і могутність впливу мали джерело походження з Софійського собору. Побудований по аналогу Візантійського, він відповідав головним завданням, які вкладав Володимир Великий... Задум був простий і водночас складний. Треба було знайти впливову силу для об’єднання розрізнених міжусобицями земель Київської Русі, зміцнити владу і створити загальне духовне джерело, яке б насичувало всі версти населення.

Володимир Великий послав дипломатів в найбільш впливові на той час держави. Те, що вони побачили у Візантії, було одним з найважливіших аргументів для переваги православної віри над іншими. Надзвичайна краса екстер’єрів та інтер’єрів Константинопольських православних храмів, урочистість обрядів служіння духовенства, велика сила віри в милосердну місію Христа підвели риску у пошуках ствердження нової віри. Сталась духовна перемога, яка неймовірно вплинула на зміцнення влади, поширення авторитету князівства на Русі між іншими державами на довгі роки...

Само розташування собору на дитинці князя Володимира як центральній частині Древнього Києва, надає особливої значимості знаковій будівлі. Ярослав мріяв про зведення великого нового храму, створеного як Парфенон у Греції – символу перемоги, мудрості, безперечної любові та святості. Тому він був закладений на місті, де його батько отримав перемогу над печенігами. Радість перемоги, визволення від іноземного ярма була всенародною. Так біблійні чесноти, якими керувався великий володар, як дух всепрощення, милосердя та справедливості, червоною стрічкою увійшли в ідею побудови храму.
Утвердження християнства на Русі вже пройшло через Десятинну церкву. Наступною стала закладка п’ятинефного хрестовокупольного храму з 13 главами. Золоте тло основ багатьох мозаїчних композицій, розкіш фрескових сюжетів, різнокольоровий різьб-лений мармур, барвистість орнаментів, які, мов ковдрове покриття, прикрашали зводи, арки, колони храму, надавали йому особливої урочистості, святковості. Розписи храму – це окрема тема розповіді. Бо в них закладений глибокий зміст біблійного вчення, який «читався» в композиціях кожного сюжету. В центрі, при підпорядкуванні строгій небесній ієрархії, благословляє свій народ Оранта, яка увібрала в себе давній культ русичів – богині Лади. Піднятими руками до неба вона благословляє кожного, хто приходить до неї, незважаючи на віросповідання, колір шкіри, національність... Ось чому образ голов-ної героїні храму Оранти мав велику силу впливу на прихожан. Погляд її очей благословляв кожного, хто приходив до неї, даруючи примирення, віру та надію на краще.

А навколо собору будувалося величне місто з мурованими укріпленнями, боярськими подвір’ями, митрополичим центром з численними кам’яними церквами навколо.... Все слугувало ідеї соборності, могутності, демократії, прогресу.

Європейська культура знає вічний культ Софії – культ Мудрості та Божественного начала. На Русі ця ідея дала добрі сходи. Тому храм повинен був захоплювати як зовнішньо, так і по інтер’єрному оздобленню. Колосальний за розмірами собор з трьох боків був прикрашений галереями-гульбищами.

Книга поділена на декілька частин. В першій автор підводить підсумок досягненням князя Володимира, його прагненням зміцнити землі, ввести єдину релігію в державі. Він робить кроки на зміцнення союзу з Болгарією та Візантією, приділяє увагу організації всеобучу, створенню перших шкіл.

Тому вже у першій частині книги, де розповідається про Володимира Великого, коли він замислюється над істинним змістом своїх вчинків. Він отримав жезл влади великих правителів і прагне знайти поради в біблійних цінностях. Коли він піднімав очі до Оранти з простягнутими до неба руками, то отримував благословення як і сотні тисяч прихожан, які приходили зі своїми проблемами до храму.

В другій частині автор розповідає про Ярослава Мудрого, який втілив у життя мету свого попередника – побудував Святу Софію як політичний та духовний орієнтир державотворення. Почалась епоха побудови нових храмів, міст, створення бібліотек. Це був новий час законів та документів спрямованих на зміцнення державотворення.

Третя частина книги присвячена великому володарю Русі – Володимиру Мономаху. Його популярність серед народу була обумовлена перемогами над половцями і зміцненням авторитету Русі серед міжнародних держав. Це правління овіяне легендами, славою, новими літературними пам’ятками. Це був золотий час в історії Русі, правління безсмертних казаней, спрямоване на становлення демократії та гуманності. А «Поучение детям» Володимира Мономаха набрало статут політичної заповіді, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Автор дає «Статут Володимира Всеволодовича», «Молитву» князя, його лист до князя Олега, літописну повість про Мономаха у перекладі на сучасну українську мову.

За якими принципами будується зміст книги? Розглянемо декілька, на мій погляд, головних. Автор звертається до Святого Письма, надаючи цитати з так званих поетичних книг. Це книга пророка Еклезіаста, Приповісти Соломона, книга Псалмів. Саме цей цикл книг Біблії має особливу силу духовного впливу, бо їх зміст виходить з самого серця... По-друге, автор намагається показати через постаті державотворців їх відданість, любов до своєї держави. Також слід відзначити особливу увагу до головного храму столиці – Софії Київської.

Софійський собор належить міжконфесійним релігіям, він є символом України-Русі, як могутньої держави з авторитетним духовним та самобутнім культурним центром.

Будемо пам’ятати, що храм пов’язаний з реаліями життя народу, сповнений духовності, просвіченої християнської ідеї, становлення руської державності. «Повість временних літ» під 1037 роком розкриває квінтесенцію Ярослава Мудрого, яку продовжать його послідовники – віра християнська стала множитись, з’явились монастирі, повернулась увага до письменності, книгодрукування... Київ заявив про себе як центр архітектурної культури Європи!

На жаль, на тернистій дорозі державотворення ми багато розгубили цінного, що закладено було вже до нас мудрими державотворцями. Тому звертаємось до храму Святої Софії, що залишається для нас духовним центром і головним цензором нашої совісті. В ньому сила і приклад виховання найкращих рис українського менталітету, побудови демократичного суспільства, створеного на християнських цінностях. Все це закладено великими правителями Київської Русі, які мали помазання Боже на владу і заступництво Святої Софії на перемогу, і передано нам у спадок.