Skip to main content
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
Іван Кавалерідзе

Іван Кавалерідзе

Могутні пласти культурно-мистецького життя України ХХ століття — кіно, театр, скульптура були підняті Іваном Кавалерідзе на новий щабель новаторського осмислення. Глобальні риси своїх героїв він відчував усім нутром, бо сам був  філософом — мандрівником, велетнем духу і вірним сином своєї держави. Багатогранність таланту Кавалерідзе сформувала цілісне
творче обличчя з яскравою індивідуальністю.

Мені пощастило спілкуватися з Іваном Петровичем Кавале­рідзе (1887—1978), скульпто­ром, кінорежисером, драматургом, народ­ним артистом Укра­їни, коли я приїхала в Київ привітати свого земляка з 90-річчям. Такі зустрічі стають знаковими на все життя. У розмові я пообіцяла Івану Петровичу посприяти створенню музею в Ромнах. Річ в тім, що я народилася в домі, який розташований на вулиці поряд з будинком, де мешкав І. Кавалерідзе в Ромнах у 1918—1927 роках. У цей період він не тільки створив пам’ятник Т. Шевченку, монумент героям-революції, а й викладав малювання у 6 школах, працював в органах народної освіти, керував драматичним гуртком, місцевим театром.

 

портрет
Vystavka-gyvopusu

Вікна будинку, у якому мешкала княжна зі скульптором, були сповнені загадковості, коли я ходила щодня повз будинок Кавалерідзе до школи. Потім його перекроїли на комунальний, і підселили кілька родин. У той час і зникла колекція картин, малюнків, антикварних речей. Про драматичні події, що сталися з подружжям, мені розповіла вчителька малювання Л. Бреус, яка була вхожа в їхній дім.

Біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Ромнах, створеного Іваном Кавалерідзе ще у 1918 році, проходила наша юність. А потім доля пов’язала мене з Сумським земляцтвом і творчою роботою з Ростиславом Синько, який був засновником та директором музею-майстерні І. Кавалерідзе в Києві.

Поступово створювався творчий образ Івана Кавалерідзе, який не тільки стояв у витоків кіно Українського ренесансу, а й, безумовно, збагатив культурно-мистецьку спадщину Українського народу. Він упереджував час, мав авангардне мислення, іскрометний творчий дар, помножений на неймовірну працездатність. Недаремно дослідники твор­чості Івана Кавалерідзе називають його «Прометеєм», «новатором», «гені­єм», «майстром», «ренесансною постаттю», людиною з міцною силою духу.

Вдалося і нам щось зробити на честь свого знаного земляка. Клопотання Р. Синька про перевезення пам’ятника Т. Шевченку роботи Кавалерідзе з Ромен у Київ підтримав І. Рішняк (голова Сумського земляцтва). Так по суті перший пам’ятник світочу Українського слова (встановлений в Ромнах з бетону у 1918 р., а переведений у бронзу в 1981 р.) сьогодні прикрашає скульптурну алею біля музею-майстерні Івана Петровича на Андріївському узвозі.

 

 

Влаштували виставку живопису «Рідна хата» до його ювілею, провели Міжнародний пленер українських та грузинських художників. Творча група побувала на батьківщині І. Кавалерідзе, в хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району). А також провели виставки-конкурси живопису в музеї-майстерні Кавалерідзе на Андріївському узвозі. Завдяки Ростиславу Синько, гостинність Івана Петровича продовжувалася і його музеєм. Частково збулася мрія Івана Кавалерідзе — в Ромнах відкрито художню галерею на честь знаного земляка.

Історія життя та творчого шляху Кавалерідзе складна й драматична, сповнена важких перепетій — під час кавказької війни генерал Ладанський привіз полонених грузинів у свій маєток (хутір Ладанський Роменського повіту Полтавської губернії), серед яких був і Васо Кавалерідзе, батько майбутнього скульптора. Незважаючи на видатні творчі досягнення скульптора, влада тримала його під грифом «неблагонадійних», його талант не був відзначений ні творчою спілкою, ні на державному рівні. Біль свою та всього грузинського народу І. Кавалерідзе виплеснув у знаменитій кінострічці «Прометей». І упродовж свого творчого життя створював яскраві доробки в монументах, станко­вій пласти­ці, кінострічках, драматургічних творах. Пра­цю­вав з режисерами Я. Протазановим та В. Гардіним (1912), сам був режисером Одеської кіностудії (1928— 1933), Київської кіно­­студії «Укрфільм» (1933 —1941), Київської кіностудії ім. О. Дов­женка (1957—1962).

Монументи, які створив видатний митець, й досі прикрашають столицю України, а пам’ятники Т. Шевченку, встановлені в Сумах, Полтаві, Ромнах, Артему — в Бахматі та Слов’яногорську (1926—1927), І. Франку — в Лубнах (1926), Г. Сковороді — в Лохвиці, Києві, селах Чорнухи та Сковородинівка (1922), є гордістю культурно-мистецької спадщини всього українського народу. Досить згадати, що перший пам’ятник княгині Ользі (1911) він створив у 24 ро­ки, а останній — Григорію Сковороді (1977) у 90! Й досі стискається серце, як згадую його сумні блакитні очі, коли ми стояли біля пам’ятника Сковороди на Контрактовій площі в Києві. Він відчував, що це останній виїзд його до свого програмного творіння. Дійсно, через рік Івана Кавалерідзе не стало.

Природна обдарованість І. Кавалерідзе, помножена на постійний пошук досконалості, навчання в творчих закладах Санкт-Петербурга, Парижа, дали прекрасні паростки. Дядько Івана, художник і археолог Сергій Аркадієвич Мазаракі, старовинного дворянського козацько-старшинного роду, жив у Києві. Він був людиною освіченою. Саме його вплив був вирішальним на шляху творчого формування майбутнього скульптора. В домі дядька збиралася творча інтелігенція того часу: артисти оперного театру, художники, літературні діячі. Ці творчі зустрічі, як і доленосні інші, відіграли знакову роль в житті майбутнього митця.

Мазаракі сприяв навчанню Івана у приватній гімназії Вальтера, потім у Київському художньому училищі. Нарешті дядько відправляє племінника у Петербурзьку Академію мистецтв. Далі шлях удосконалення проходив у Парижі, в майстерні видатного скульптора Аронсона. Незабаром майстерність Кавалерідзе була визнана в світі, і його сторіччя від­значалося на рівні ЮНЕСКО.

Окремим напрямком скульптурної спадщини Івана Кавалерідзе були твори, присвячені видатним діячам лі­тератури, культури, духовності. Слід назвати скульптурні образи, в яких вирує національний дух, це портрети: актора Г. Босе, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Боголюбова, Б. Гмирі, Ю. Шумського, М. Валіцької, академіка М. Стражеска, гомеопата Т. Попової, поета М. Рильського. А в таких скульптурних доробках, як Дон Кіхот, П. Запорожець, Андрій Первозванний, Ярослав Мудрий, відстежуються хвилюючі риси імпресіоністичного напрямку. Слід назвати портрети творчої інтелігенції — Л. Толстого, Ф. Шаляпіна, М. Горького, в яких відчувається бурхливий темперамент та внутрішня енергія яскравих особистостей епохи. Саме в станковій скульптурі розкривається енергійна пластика Кавалерідзе, його творчий дар у передачі образів, сповнених глибокої філософської думки.

І. Кавалерідзе цікавиться історією, шукає художні образи для її увіковічнення. Такими стали твори «Козак на коні», «Скіф-стрілець», Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Тарас Шевченко, княгиня Ольга, Григорій Сковорода. Природний темперамент, гострота відчуттів, власне світосприйняття, пошук оригінальних рішень надали творчому стилю Івана Кавалерідзе особливого заглибленого стану художніх образів. Художня пластика образів виразна, сповнена експресії, красномовних жестів, поворотів, продуманих і водночас неповторних монументів.

Він шукає засоби, щоб привернути увагу суспільства до яскравих історичних явищ. Створені ескізи до монументів Івану Франку в Лубнах, Артему в Бахматі, Слов’яногорську, Шевченку у Полтаві, Сумах уособлюють незлам­ність духу, рішучість, волелюбність українського народу. Ці творчі задуми не мають аналогів у вітчизняному мистецтві. На підґрунті реалістичних принципів зображення натури скульптор надає своїм героям лаконічності й авангардної сміливості.

Життєва правда, прагнення бачити світ кращим, а життя досконалим наповнюють художні образи Кавалерідзе непересічною духовною красою. Він упереджував епоху, але його не розуміли. Він страждав, не знаходячи підтримки ні у влади, ні у творчих побратимів. Як художник, Кавалерідзе викликав заздрощі та осудження, його ігнорувала преса, при житті знищували пам’ятники, кінострічки. Але коли потрібно  було уві­ко­вічнити образ видатного державного діяча Київської Русі Ярослава Мудрого, то звернулися до образу, який створив Іван Кавалерідзе.

Усе життя Кавалерідзе відстоював свою самобутність, створюючи символіко-філософські твори, портрети, монументи. В них упевнено звучить голос вірного сина свого народу, динамічний темперамент та яскрава індивідуальність. Він пише п’єси, створює унікальні багатофігурні монументальні проекти, станкові скульптури й надіється на відлигу… Творча спадщина Івана Кавалерідзе увійшла у золоту скарбницю Української культури. Він став одним із зачинателів кінопоетики, що засвідчили кіноопери «Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм» та відома стрічка «Коліївщина».

Такі фільми Кавалерідзе-режисера, актора та художника, як «Злива» й «Штурмові ночі» (знищені), «Перекоп», «Прометей», «Повія», сучасні й сьогодні, сповнені драматизму, яскравих героїчних образів. Він мав дар переосмислення традицій минулого з сучасним творчим баченням і надав своїм творам неповторного, глибокого змісту. Досить назвати його драматургійні твори «Перша борозна» та «Григорій і Параскева», в яких автор, руйнуючи штампи, наповнює зміст живим словом, в якому пульсує національна свідомість, філософське осмислення дійсності. Акордом синової вірності Івана Кавалерідзе своєму народові звучать слова Хлопчиська, героя п’єси «Перша борозна»: «Діду, я випущу свого снігура! Я не можу… Я не хочу, щоб він сидів у клітці!»

Кавалерідзе мріяв для розкриття величі творчого та національного духу Т. Шевченка створити комплекс скульптур на Чернечій горі. Проекти вражають своєю монументальністю, динамічним, узагальненим рішенням художнього образу. А програмні пам’ятники пережили автора і нині прикрашають міста України, єднаючи людей своєю історичною значимістю.

Незважаючи на те, що чимало задумів так і залишилися нездійсненними, на зламі третього тисячоліття Іван Кавалерідзе, у віці 90 років, виявився наймолодшим по силі духу скульптором, і в Києві на Контрактовій площі встановили пам’ятник Г. Сковороді. «Світ ловив мене і не спіймав» — крилатий вислів філософа став висновком творчого життя Кавалерідзе. Які б пастки не розставляла йому доля, все своє життя він залишався вірним своїм творчим задумам, темам, художнім образам. Його творча спадщина сповнена талановитих новаторських експериментів, яскравої індивідуальності, образів епічної сили. Бо таким він був сам — невтомним, вільнолюбним, поєднував часи, століття, Всесвіт.

Кількості його творів не перелічити, вражають численні варіанти у пошуках виразності, неповторності образів своїх героїв. Понад 3000 експонатів зберігається в музеї-майстерні на Андріївському узвозі, передані родиною безкоштовно. Слід віддати належне засновнику музею, заслуженому працівнику культури України, скульптору та кінорежисеру Р. Синько. Саме завдяки його наполегливості, ми маємо збережену культурно-мистецьку спадщину Івана Кавалерідзе.

Нині діє благодійний Меморіальний фонд імені І. Кавалерідзе, функціонує музей в Новопетрівцях, скуль­п­турна галерея в Сумах, відкриті меморіальні дошки на будинках, де жив Кавалерідзе в Ромнах та Києві.
Творча особистість Івана Кавалерідзе буде завжди поєднувати покоління. Випускники, молодята, туристи завжди приходять в Києві до пам’ятника княгині Ользі отримати благословення та вклонитися на щастя. А в Ромнах — біля пам’ятника Т. Шевченку, в Лохвиці — біля пам’ятника Сковороді, Білій Церкві — Петру Запорожцю проходить чимало урочистостей, зустрічей молодят, святкових заходів. Як вірно зазначив кінематографіст та художник М. Рєзнік, Іван Кавалерідзе був старшим сином Григорія Сковороди і внуком гетьмана Мазепи. Безумовно, творець першого пам’ятника Т. Шевченку в Україні вартий Національної премії ім. Т. Г. Шев­ченка, навіть і посмертно. Його монументами говорить держава.

«Ви своєю творчістю зробили значний внесок у скарбницю українсько-радянського мистецтва. Властиві Вам висока вимогливість, творчі пошуки, сміливі дерзання були й будуть добрим зразком для тих, хто вирішив присвятити себе служінню мистецтву…», писав у листі до Івана Кавалерідзе Микола Бажан. Саме таким і залишається для нащадків український митець з краплиною грузинської крові.