Цікаві сторінки куренівського життя

Життя в цій частині Києва не завмирає ні на хвилину. Люди звідси їдуть у різних напрямках: до центру Києва і за його межі.  Назва вулиці Вишгородської походить від старовинного села Вишгород, куди пролягав шлях з міста ще в Х ст. Порівняємо дороги, які ведуть з міста за лінію горизонту, з дорогами життя — такі ж прямі, інколи такі ж хвилясті, та ще й з перешкодами. Кожна людина обирає в житті свою дорогу. Звідки походить назва Куренівки розповідають дві версії. Перша: тут розміщувалися казацькі курені, і тому місцевість отримала таку назву, за іншою версією свою назву район отримав через дрібненьку річечку Курячий Брод. Напевно, навіть корінні кияни не знають цікавих фрагментів історії Куренівки і не можуть поринути в її захоплююче минуле. 

Весна обережно входить у наше місто, відчуваються її звуки і запахи. Парк зустрічає могутніми старими дубами, соснами, ялинами. Весняна свіжість заповнює легені, вітерець приємно торкається обличчя. Дихаючи, поринаємо у світ думок. Як все гармонійно в природі! А чому людина не завжди буває в гармонії з собою? Веселий пташиний спів привернув увагу. Яке блаженство! Відчувається енергетика безмежного простору. Раптово виникло бажання… вальсувати по черзі з молоденькими деревами під симфонію звуків природи… Парк поряд з площею Тараса Шевченка — місцевість історична (включала раніше вулиці Полярну, Сошенка і початок Пущі-Водиці). За легендою, імператриця Катерина, перебуваючи в Києві, виїхала на пікнік за місто зі своїм фаворитом — графом Потьомкіним.

Граф був похмурий і невеселий, і Катерина вирішила його підбадьорити: «Кинь смуток, дивися, яка краса навколо!». Але це лише легенда… З того часу це місце так і називають — Кинь смуток (грусть). Залишки тієї пишності — галявини з трьохсотрічними дубами (на деяких таблички: «Пам’ятка природи), стара липа трьохметрового діаметру, блакитні ялини, ставки з їх мешканцями — рибою і качками, — і сьогодні вражають. Щоправда, аби вони збереглися до наших днів, довелося попрацювати багатьом власникам цієї місцевості: матері гетьмана Івана Мазепи, ігумені Флоровского і Братського монастирів, власнику типографії, видавцю Стефану Кульженку, який з 1864 володів однією з кращих друкарень в Російській імперії. Згодом територія називалася — дача Кульженка. 

Ось такий куточок ще залишився для нащадків, кияни дуже люблять прогулюватися тут, посидіти в тіні величезних дубів і сосен, і подумати про життя. І дійсно — проходить смуток! Історичні факти свідчать про те, що, перебуваючи протягом двох тижнів у Києві, на Пріорці, Тарас Шевченко неодноразово відвідував Кинь смуток (грусть). Тут, зливаючись з природою, можна очищатися добром.  Довкола озер один за одним будуються приватні будинки. Вони з’являються дуже швидко, адже тиша і віддаленість від вулиці завжди приваблювала заможних «поціновувачів» природи. Присутнє почуття розгубленості і остраху за місцевий ландшафт: адже він витісняється суцільною урбаністикою, а іноді цікаво побачити архітектурні витвори власників і здивуватись, оглянувши незвичайні проекти.

Ввечері віконечка світяться різними вогниками — червоним, жовтим, рожевим. За кожним — своє життя. У сутінках на поверхні ставків де-не-де віддзеркалюються вуличні ліхтарі. Наш маршрут пролягає по горі. На шляху зустрічається невеличка гранітна плита з написом: «Гірка Крістера», а поряд — старі могутні дуби, стовбур яких можуть охопити… аж 3 людини. Якщо піднятись зовсім високо, можна побачити безліч будинків Мінського масиву, ставки, а також дерева, дерева, дерева, які так необхідні для очищення повітря. Адже поряд дуже напружена траса. Навесні та влітку гірка, що вкрита зеленим килимком, перетворюється на привабливий куточок спокою, де відпочинок стає таким бажаним, а взимку — вкривається білим пухнастим снігом, і летять по ній і підстрибують санчата з маленькими киянами.

…Саксонець Вільгельм Крістер, за фахом ткач, вирішив пошукати щастя у Києві. Він купив біля Вітряних гір земельну ділянку, розчистив її і створив фірму «Садівництво та насіннєве господарство В. Крістер», що стала відомою далеко за межами Києва. Пустир за короткий час було перетворено на квітучий сад, у якому вирощувалися плодові дерева і квіти, багато овочів, а ще було заведено зразкове молочне господарство, найкраща в Києві пасіка, збиралися багаті врожаї винограду, вироблялося вино. У ставках розводилася риба. Вже через 9 років господарство Крістера повністю забезпечувало сади та городи Києва насінням. Продукцію можна було придбати у чотирьох магазинах Києва і вона стала згодом відома далеко за межами міста. У садівництві була школа для місцевого населення. Випускники школи потім працювали садівниками по всій Україні.

Після смерті Вільгельма Крістера його справу продовжили сини — Юліус та Едмунд. Син Юліуса Василь разом із синами Стефана Кульженка врятували ці місця від руйнівних хвиль громадянської війни. У 20-х роках ХХ ст. фірма була націоналізована та перетворена на садове-паркове господарство м. Києва, а онук В. Крістера, підприємець, був репресований. Дехто з Крістерів емігрував. З 1925 року в садівництві Крістера містилася дитяча трудова колонія, яка готувала з безпритульних дітей фахівців із садівництва (з 1929 р. — дитяче містечко «Ленінськ»). На гірці Крістера сіра глуха огорожа Інституту харчової хімії НАН України. На території інституту залишки дерев’яного будинку, зруйнованого часом. Колись тут мешкала сім’я Крістерів.

Це був справжній пам’ятник дерев’яної архітектури, який досі зберігає таємниці, і можна уявити, як збиралася сім’я під надійним дахом (адже будинок існував більше 140 років), і батько разом з синами вирішували різні питання на користь міста. Цікаво, а яким кольором світилися б віконечка успішного саксонця-садівника Вільгельма Крістера? До речі, ми всі йому зобов’язані появою назви масиву Виноградар. Будинок, покинутий і напів­зруйнований, простий і величний одночасно, таємничий і загадковий, наближав до старовини, до того щасливого часу, коли красувався він на тлі квітучих фруктових дерев. Інститут як сучасний власник землі, на жаль, не зберіг будову. Споруда була побудована за проектом В. Шиллє, німецького архітектора, що відомий іншими цікавими будівлями у центрі Києва.

Неподалік найстаріший і най­більший дуб Києва. Йому 700 років! Під цим дубом любив відпочивати Вільгельм Крістер. 8 років тому почалося будівництво Паркового містечка — сучасного житлового масиву. Деякі дерева вирубалися, а птахи і комахи вимушені були шукати інші території. Безумовно, був порушений екобаланс цілого урочища Крістера. Мешканці новобудови зараз можуть похвалитися доглянутою територією, ставками, на яких живуть качки і лебеді, спортивними майданчиками, а все ж таки сумно: майже нічого не нагадує нам сьогодні про господарство Вільгельма Крістера… І тільки гранітна плита на гірці розповідає про те, що жив тут і працював на благо України німець Крістер.

Тетяна Фролова




Читайте також: 

Додати новий коментар