Навчання осмисленого читання

Казка «Море» Наталки Малини увійшла до збірки «Казки і думки: читаємо казки для розуміння себе і розвитку мислення» 

Казка містить рекомендації щодо читання для вчителів і вихователів початкової школи. Її також можуть використовувати і батьки, які опікуються розвитком своєї дитини, і вихователі дошкільних закладів освіти у роботі зі своїми вихованцями.

В казці презентується спеціальна технологія проведення занять у початковій школі — читання казок як спосіб розвитку соціальної рефлексії та критичного мислення дітей. Мета цієї технології — сприяти навчанню дітей осмисленого читання, емпатії, розумінню основ взаємин людини і природи, людей між собою. Для цього використовують дуже прості, але ефективні інструменти: виразне читання вчителем тексту вголос, спеціальні завдання і запитання, малювання, елементи рольової гри. Проте головну увагу приділено тому, щоб надати дітям можливість міркувати, виловлювати власні погляди, обґрунтовувати їх і через це будувати власний світогляд, цінності та характер.

У методиці занять використані два основних інструменти розвитку мислення дітей молодшого шкільного віку: запитання різного рівня та спеціальні стратегії розвитку критичного мислення. Передбачають, що вчитель (або інша доросла особа), виразно читаючи казку, лише ставитиме дітям запитання і пропонуватиме завдання, відкриваючи простір для їхнього мислення і мовлення. Важливо тут не моралізувати, не тиснути на дітей, а, довіряючи їм, надавати право помилятися, можливість експериментувати і дискутувати одне з одним.
Батьки можуть читати казку зі своїми дітьми й ставити їм рекомендовані запитання та завдання, що годяться для індивідуального виконання.

Наш досвід свідчить, що після таких занять діти набувають найважливіших навичок осмисленого читання, як-от:
• задуматись над тим, чому важливо навчитися пробачати;
• шанобливо ставитись до своїх рідних; 
• щиро говорити про свої почуття;
• пробачати, коли це стосується найрідніших людей;
• пояснювати, що ідеальних людей не існує, ми всі робимо помилки;
• оцінювати вчинки героїв казки з різних позицій;
• співставляти життя героїв казки зі своїм;
• приймати рішення, коли приходить образа; 
• висловлювати власну позицію щодо почутого/побаченого;
• формулювати самостійні судження.

Упевнені, що після прочитання казки ви зможете не лише підтвердити, а й доповнити цей перелік.

Казка «Море» зачіпає проб- лему емоційного виховання у дітей. Важливим є навчити дитину розуміти, що з нею відбувається, навчити її не замикатися у собі, давати своїм почуттям правильний вихід. Наша родина — це найближчі люди, тому проблеми і непорозуміння в сім'ї можна вирішити, якщо щиро говорити про свої почуття.

В. Сухомлинський писав: «У дитинстві людина мусить пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів. Як не можна надолужити в роки юності того, що пропущено в дитинстві в розумовому вихованні, так не можна надолужити і згаяного в сфері емоційного виховання».

Читання

Прийоми і форми роботи: робота в парах, групах, метод опорних слів: навчити учнів відокремлювати істотну інформацію від несуттєвої, змістовно скорочувати текст для його засвоєння. Метод передбачення за ключовими словами використовується для того, щоб викликати зацікавленість та заохотити до активного читання з метою кращого сприйняття. 

Обладнання: чернетки для письма, кольорові олівці.

Регламент читання: 40 хвилин.

На початку заняття (абр вдома) скажіть, що сьогодні ми читатимемо казку Наталки Малини. В ній будуть незвичайні герої, наділені почуттями і переживаннями. А ще в ній зустрічатимуться такі слова: море, самотність, хлопчик, сум, мама (напишіть ці слова на дошці чи аркуші паперу).

Далі запропонуєте дітям у парах/трійках придумати свою розповідь, яка б поєднувала ці слова. Після 2—3 хвилин запросіть дітей переказати ці розповіді. Вислухайте 5—6 варіантів їх. Запропонуйте дітям запам’ятати свої варіанти, щоб потім порівняти з тим, що розповіла казкарка.

Казка «Море»

Люди думали, що знають його, але вони помилилися. Море було незбагненним і мінливим, а ще — дуже самотнім.
Єдиними його друзями були вітри. Але хіба можна так назвати цих гульвіс? Награвшись до знемоги з його хвилями, здійнявши піну, скаламутивши воду біля берега, вони летіли на пошуки нових розваг. А море залишалося на самоті. Були ще чайки, але їм було байдуже до моря, чайок цікавила тільки риба. 

Море мріяло про справжніх друзів. Тисячі людей приїжджало сюди щоліта, шукаючи відпочинку. Море щиро раділо їм, сподіваючись потоваришувати з кимось. Але після коротких відпусток люди їхали геть. Годі було мріяти, що йому вдасться знайти справжніх друзів.

Зазвичай море було лагідне. Всіх, хто заходив у нього, воно обіймало, колихало на хвилях і шепотіло: «Залишся зі мною, залишся зі мною. Тут тільки ти і я. Нам буде добре вдвох». І море справді починало вірити, що так і буде, забуваючи, що людина не може перебувати у воді довго.

Та якось ввечері до моря прийшов хлопчик. Він не був схожий на інших відпочивальників. Довго сидів на березі біля самісінької води. Море обережно підкрадалося до нього хвилями. І коли хвиля була зовсім близько, хлопчик простягав руку і занурював її у воду, неначе вітався. Це було як запрошення товаришувати. Хлопчик ще трохи посидів і пішов, а море розхвилювалося. Воно ще довго не спало в ту ніч, перекочуючи свої хвилі. Хлопчик почав приходити кожного вечора і сідав біля води. Море було дуже раде бачити його, але від хлопчика віяло таким сумом, що той передавався морю, доходив до самого його єства. Та йому було приємно розділяти цей сум зі своїм новим другом.

Одного вечора до хлопчика, який сидів на своєму звичному місці, підійшла жінка і сіла поруч. Хлопчик напружився і трохи відсунувся.

— Я знаю, тобі дуже важко після смерті батька, але мені так само боляче, — промовила вона. — Мені також не вистачає його любові та підтримки. Якщо я інколи й несправедлива до тебе, то тільки тому, що не можу дати раду всьому, що на мене навалилось.

Хлопчик почав схлипувати, і жінка обійняла його. — Пробач, що буваю неуважна, — вела далі вона, — хоч я й неідеальна мама, але дуже люблю тебе. Ти — найдорожче, що у мене є.

Хлопчик притиснувся до неї, і море відчуло, що їхній смуток, злитий воєдино, вже став менш болючим для них обох. Вони об'єдналися проти своєї біди і стали сильнішими. Мама і син ще довго так сиділи, обійнявшись і милуючись морем. А воно притихло, вражене глибиною їхньої єдності. 

Коли вони пішли, море замислилося: «Що ж зробило їх сильнішими?». І тут його осяйнула дуже проста думка: «Вони не були самотні, бо мали одне одного, були сім'єю. Але ж я— матір для всіх морських мешканців, я дбаю про них, годую і захищаю. Я теж маю величезну сім'ю». Любов та ніжність сповнили його, радість та щастя заграли в кожній його краплинці, відчуття самотності, яке не давало морю спокою протягом тисячоліть, нарешті відійшло. 

Хіба ж може матір почуватися самотньою?

Після завершення читання запропонуйте дітям відповісти на запитання:
— Що співпало в казці з вашими варіантами історій?
— Що виявилося зовсім неочікуваним?
— Які думки, почуття виникли у вас після прочитання цієї казки?

Вислухайте декілька відповідей дітей із кожного запитання. Потім запропонуйте їм створити малюнок (написати кілька слів) про свої думки і почуття. Після завершення цієї роботи запросіть висловитися (прочитати записане або прокоментувати малюнок) якомога більшу кількість дітей.

Далі можна запросити дітей послухати післямову Наталки Малини, яка перегукується з їхніми думками.

Післямова казкарки

Чи знаєте ви, що образа — це таке капосне створіння, яке хлібом не годуй, але дай всіх пересварити. Якщо до неї прислухатися, вона починає рости і стає сильнішою, і тоді вже зовсім важко позбутися її. Що б не сталось між вами і батьками, женіть образу геть. Без неї набагато легше порозумітися. А ще в цьому вам стане у пригоді бажання пробачати. Воно живе у вашому серці. Щоб пробачити, необхідно просто відкрити своє серце, зразу ж капосна образа десь дівається, немов і не було її зовсім. 

На жаль, ідеальних людей не існує. Ми всі робимо помилки. Тож будьмо готові пробачати, надто коли це стосується найрідніших людей — наших батьків. Вони дарують нам найціннішу річ на світі — свою любов. 

Твоя Наталка Малина

Підсумок заняття

На завершення заняття (або вдома) запросіть дітей подумати над запитаннями, які поставила казкарка:

— Як часто і за що ви сердитеся на своїх батьків?
— Що ви робите, коли приходить образа і щось нашіптує вам?
— Як часто ви пробачаєте своїх рідних? Чому важливо навчитися пробачати?
— Чи завжди ви розумієте, що ваші рідні — це найближчі для вас люди?

Запитувати слід дуже обережно — запрошуйте до слова лише тих, хто бажає не травмувати дітей емоційно.

Можна запропонувати дітям намалювати на аркуші паперу серця і вирізати їх. Нехай вони на цих імпровізованих листівках напишуть приємні слова чи намалюють приязні малюнки та непомітно підкладуть їх своїм близьким. Це принесе їм неабияку радість. Можна зробити ще і селфі, коли таємні подаруночки знайдуть. Це допоможе запам`ятати хвилинки спільної радості.

Автор: Тетяна Завойська