Skip to main content
Польща

Чим мене вразила Польща?

Чи могла я колись думати про те, що на власні очі побачу і відчую життя в Польщі? Не могла. Але життя сповнене сюрпризів і переїзд до Польщі став одним із них. Отже, перше, що мене вразило, це: черги на кордоні. Виявляється, що тисячі українців їдуть до цієї країни, в першу чергу, з єдиною метою: заробити грошей. Хтось везе цигарки, хтось горілку, а хтось їде працювати, набравши з дому смаколиків і, що вже там казати, українського делікатесу – сала, і тепер нервово спостерігає за працівником прикордонної служби, який старанно порпається в сумках українців, пильнуючи, щоб хтось не провіз забороненого продукту. І яка то радість, коли вдається приховати бодай щось із смачненького українського продукту.

Вистачає тут і студентів, котрі навчаються в Польщі, вирішивши, що освіту буде краще здобути за кордоном.

Простоявши декілька годин в черзі, нарешті, потрапляємо до самої Польщі, і хоча в цій країні вже не вперше, але єдине, що проситься в голову: «Оце так дороги!» Звичайно, їхавши перед тим через пів України, з Волинської області до Житомирської, вдалося відчути всю «принадність» українських доріг, і на пропозицію чоловіка: «Ляж поспи, бо ще далеко їхати», мусила лиш віджартовуватися: «Та ні, буду твоїм запасним водієм». Як ти заснеш, коли не встигнеш виїхати з однієї ями, як відразу потрапляєш в другу.

В Польщі ж швидкість 100-120 км/год навіть не відчувається.

Інше – люди. Здавалось би, для чого бути привітним та ввічливим з українцями, яких уже мільйони в Польщі? Але за рік життя тут ми з чоловіком жодного разу не помітили грубого чи зневажливого ставлення до нас, навпаки – всі відносилися з розумінням та співчуттям. І коли на запитання, яка середня зарплата в Україні, відповідаю, що, працюючи в приватному дитячому закладі, я отримувала близько 500 злотих (приблизно 3 тис. грн), чула: «Як же ви там живете?» І зарплати це ще один пункт, про який треба згадати. За місяць роботи тут в середньому можна отримати близько 2 тис. злотих (12 -14 тис. грн). Але таку зарплату мають здебільшого жінки, чоловіки ж, працюючи на будівництві чи зварювальниками, отримують від 3 тис. злотих. Отакі справи!

Стосовно мови, то спочатку було дивним польське «цокання» та «пшекання», але згодом з’ясувалося, що польська мова подібна до української, і вже за 3 місяці життя я чула від поляків запитання, чи в мене, бува, немає польського коріння і чи я раніше не вчила польської.

Ще що вражають, то це якість і ціна польських продуктів, предметів побуту та одягу. Наприклад, йогурт можна купити за 1,20, хліб – 1,50, яблука – 2 злотих. Стосовно одягу, то шкіряне взуття можна купити за 200 злотих, куртку теж за стільки ж. То ж, отримавши чергову зарплату, можна кожного місяця оновлювати гардероб і купити більший холодильник, щоб помістити туди всі польські смаколики.

До речі, всі фабрики і заводи тут розміщені за містом. Це досить комфортно і не псує загального вигляду.

А ще – транспорт, точніше те, наскільки вчасно тут курсують автобуси. На кожній зупинці висить розклад руху автобуса з усіма зупинками і часом, коли вони прибувають на зупинку. Наприклад, якщо автобус має прибути о 10.23, то він приїде не раніше і не пізніше, а в точно зазначений час.

Ще здивував перетин кордону з Литвою, яка, як і Польща «в унії», як кажуть поляки. Навіть не встигла зрозуміти, коли ми виїхали з Польщі і опинилися в Литві, бо ж не було жодних кордонів, поліції, черг, і як тут не згадати кількагодинні стоянки на кордоні України з Польщею.

Не залишу без уваги і польські шпиталі. Довелось якось побувати, то скажу, що за тиждень часу, проведеного в шпиталі, ми не платили ні за аналізи, ні за таблетки, ні за їжу. Все було абсолютно безкоштовно! Всі витрати покриває «обеспеченіє», тобто страховка, яка є в кожного, хто працює в Польщі офіційна.

Ось так. А в голові все крутиться думка: чи буде колись так і в Україні? Але чомусь це запитання завжди залишається без відповіді…