Зірки, що падають

Дуже-дуже давно існувала підземна країна під наз­вою Суманія. У ній було все по-іншому. Жителі цієї країни були завжди сумними і не знали, що таке сонце, місяць, зірки… Вони навіть не замислювалися, які вони гарні.

Але завдяки одній дівчинці ця історія отримала назву «Зірки, що падають». Вона мала ось такий початок.

Колись давно на світ з’явилася маленька дівчинка, та вона була не така як всі інші мешканці Суманії, бо навіть у поганих речах бачила щось смішне. Тому батьки назвали цю дівчинку Смішинка.

Минали роки… Смішинка дорослішала…

Вона завжди цікавилася навколишнім світом, тому їй стало цікаво, чому їхня країна знаходиться під землею? І вона запитала про це матір:

— Мамо, а чому наша країна знаходиться під землею?

Мама сказала:

       — Я гадаю, що ти вже повинна знати легенду про створення нашої країни.

— Так, я вже достатньо доросла, щоб її знати, адже скоро мій десятий день народження, — сказала Смішинка, плескаючи в долоні.

— Якщо так, то тоді слухай. Колись давно наша країна була веселою. Всі жителі в ній були такі самі як ти, радісними. Але однієї ночі почався якийсь дивний дощ. Люди так сильно злякалися, що сховалися під землю, думаючи, що там жити безпечніше. З того часу нашу країну назвали Суманія, бо всі жителі в ній стали сумними. 

Смішинка задумалася та пішла до себе в кімнату. Її зацікавив той дивний дощ, якого злякалися всі мешканці країни. Вона подумала і запитала маму:

— Мамо, пам’ятаєш, ти запитувала мене, що я хочу на свій день народження?

— Так, пам’ятаю, і що ти хочеш?

— Я хочу вийти на поверхню і побачити той дивний дощ, якого злякалися всі жителі.

Але мати відповіла:

— Ні, ні і ще раз ні. Це категорично заборонено. Адже ти не знаєш, що на тебе чекає на поверхні.

Смішинка засмутилася і повільним кроком пішла в свою кімнату. Вона вирішила, що не послухає матір і все одно підніметься нагору. 

Минали дні… 

Зовсім скоро Смішинка мала стати дорослою ще на один рік. Вона дуже довго чекала цього дня, адже саме тоді вона хотіла піднятися нагору і побачити дивний дощ. 

Нарешті її день народження настав. Смішинка відчувала себе справді великою дівчинкою. Всі мешканці Суманії відсвяткували день народження Смішинки, але потім вона потайки побігла на поверхню.

Там з нею трапилася пригода.  Коли Смішинка вже мала вийти нагору, побачила троля, який охороняв золоті ворота. Але вони були незвичайними — вони вели до іншого світу.  Вона чемно запитала троля:

— Вибачте, пане, але не могли б ви мене пропустити? — Ні, просто так я не можу тебе пропустити. Спочатку я загадаю тобі загадку, — сказав троль — слухай: «Не жива, а йде, не рухома, а веде». Смішинка поміркувала і сказала: — Невже це «мрія», так, я права? Троль задумався — як вона так швидко відгадала мою загадку? І сказав: — Так, вірно, це «мрія», проходь, будь ласка. — Дякую пане,

— відповіла Смішинка. Як тільки вона вийшла, на неї чекала несподіванка. Виявляється, не всі народи переселилися під землю — саме це зрозуміла Смішинка. Вона уважно розглядала всі деталі і подумала:

— У цього народу все по-іншому, зовсім не так як у нас. Але тут вона зустріла хлопчика, Смішинка підійшла до нього і запитала:

— Як тебе звати? — Мене звати Веселунчик, а тебе як? — А мене Смішинка, давай дружити? — Давай, — відповів Веселунчик.

Вони разом гуляли, Смішинка розповіла, звідки вона родом, і задавала запитання про дивний дощ. Виявляється, це називається зорепадом (тобто зоряним дощем) і на поверхні це доволі часте явище. Вони так заговорилися, що не помітили як потемніло.  І тут сталося диво — почався зоряний дощ. Смішинка спочатку злякалася, але потім звикла. Вона сказала:

— Я повинна розповісти про це батькам. З усмішкою на обличчі вона побігла додому. Як тільки батьки побачили Смішинку, то зразу кинулися її цілувати та обіймати. Вона розповіла про свої пригоди. Про Веселунчика і про зорепад теж. Смішинка вмовила мешканців Суманії подивитися на падаючі зірки. Жителі зрозуміли, що в них немає нічого поганого і переселилися на поверхню.  З того часу їхню країну назвали Веселунією. А Смішинка стала великим астрономом і весь час вивчала космос.

 




Автор: 
Юлія Гончарук, учениця 5-го класу Вишнівської загальноосвітньої школи №4 Київської області

Коментарі

Зображення користувача Марійка.
мне очень понравилась залипла
Зображення користувача Марійка.
мне очень понравилась залипла

Додати новий коментар