Коли Господь сходив на землю

Неділя… Рано-вранці сонце встало. Постукало в шибку, простягнуло свої промінчики-рученята. Погладило мене по голівці, підморгнуло, сплеснуло в долоньки і запросило на вулицю.

Тільки-но я спустила свої ноженята на долівку, помазану свіжою глиною і встелену пахучою травою, зайшла до оселі бабуся Проня, в білій-білій хустині з мережкою, новій кофті та гарній зеленій спідниці зі стрічками внизу. Лагідно подивилась, поцілувала в щічку і сказала, що зараз йдемо до церкви на причастя.

Тоді мені було рочків чотири чи п’ять, але я розуміла, що повинна йти з бабусею до церкви, вистояти службу, подякувати Господові і з чистою душею прийти додому.

Яка радість! Навіть росинки посміхалися, підморгували і котилися разом з нами порадіти Божому дню.

Думаю, тоді Господь сходив на землю до нас грішних.

І свято витало в повітрі, пахло і раділо… Тоді люди мали змогу веселитись, пісні співати, Господа прославляти.

А зараз?! Смуток, горе, сльози, війна.

Брудна земля, і не хоче Господь ставати на землю, залиту кров’ю.

Б’є копитами Куций і радіє, бо забирає у нас Віру, Надію, Любов…

Забирає з рук батьків саме найдорожче, що є — дітей.

Ми повинні залишатися людьми!

Людоньки, схаменіться, покайтесь. Простіть одне одному, віддайте частинку свого люблячого серця іншому.

Мені дуже жаль моїх дітей. Не зможуть вони відчути ту красу і любов, яка була поряд зі мною в ті часи, коли Господь сходив на землю.

Бабуся… вродлива, привітна, божа людина. З церкви завжди приводила старців, які приходили з інших сіл до церкви. Посадить за стіл, вкритий білою домотканою скатертиною, і з великою любов’ю до ближнього пригостить, як самих дорогих і почесних гостей.

Дістане з печі борщик, пшоняну кашу, вареники з капустою або з картоплею, а якщо це літо — з вишнею, порічками, шовковицею.

І раділа… бо дала змогу порадіти тому, хто сам не в змозі.

А потім не відпускала додому, розстеляла ліжко і залишала на ніч.

А для нас, малечі, яка то вже була радість. Наслухаємось пісень, колискових, казок. Ми і ціпок подамо каліці, і водички з криниці наберем.

Ось яке моє босоноге, радісне, заквітчане піснями і казками, дитинство.

В добрі і любові — невичерпна сила!




Автор: 
Тетяна Коломицька

Коментарі

Зображення користувача Саша.
Гарний і повчальний текст

Додати новий коментар