Модель школи «Даючи знання, збережи здоров’я»

Серед відчаю і зневіри, серед зрадництва та боягузтва знову встав героїчний український народ. Встав, не шкодуючи для перемоги: ні багатств, ні трудів, ні страждань своїх близьких, ні дорогих людських утрат. І тепер ми вже не по книжках дізнаємося про героїв.

Тепер вони поруч з нами — наші сучасники, наші близькі, рідні нам люди. Героями стали не лише бійці на передовій, а й ті, хто допомагають перемагати ворога: волонтери, які під кулями їдуть на передову, медики, які рятують життя пораненим, іноді ціною власного життя. Героями можна вважати і тих небайдужих людей, які далекі від лінії вогню, але своїми діями і вчинками допомагають бійцям. Справжньою героїнею є дружина Героя України, захисника Савур-Могили, полковника Ігоря Гордійчука — Тетяна Гордійчук.

Здається, жінка і війна — поняття несумісні, тому що жінка — берегиня, яка несе з собою добро, а війна — це руйнування, сльози, зло. Жінка створена природою, щоб бути матір'ю, дружиною, виховувати дітей, але коли на землю приходить війна, жінка не може бути байдужою, бо Батьківщина для неї — це сім’я, родинний дім, батьки і діти. І вони повинні бути захищеними! Так було і буде завжди … 

Під час надзвичайних обставин проявляються і висвічуються ті риси та якості, які у звичайних, мирних умовах, непомітні, і можуть бути зовсім не потрібні. Війна — це випробування не тільки мужності, а й жіночності.  Дружина Ігоря Гордійчука Тетяна згадує, що на Схід чоловік зібрався всього за 15 хвилин. Зателефонував, попросив швидко підготувати речі першої необхідності, бо скоро вирушає в дорогу. Жінка, яка також є військовослужбовцем, розуміючи ситуацію, зайвих питань не ставила.

Через чотири дні він вже був на місці. Із зони АТО телефонував вкрай рідко, нічого конкретного не розповідав. Коли ж вона починала щось розпитувати, запевняв, що всього вистачає, хвилюватися немає підстав. Питав про доньку, батьків... Ігор і Тетяна з одного села, навчалися в одній школі. Проводжаючи його на військове навчання, дівчина обіцяла дочекатися. І слова свого дотримала.

Влітку 1994-го вони побралися. Упродовж 20 років Тетяна завжди була поруч із чоловіком. Залишилася вона поруч і в найтяжчі часи його життя. Коли до військового шпиталю доставили тяжкопораненого Ігоря Гордійчука, ніхто не знав, хто він і звідки. Кілька днів він був непритомним. Лікарі втрачали надію повернути його до життя.

Опікувалася пораненим медична сестра, однофамілець та односельчанка, Катерина Гордійчук. Коли прийшов до тями, то повідомив про себе. Виявилося, що вони — із її рідного села, обоє — Гордійчуки. Від Катерини батьки героя — Володимир і Софія Гордійчуки — дізналися про сина й зателефонували дружині Ігоря — Тетяні, котра відразу виїхала до Дніпропетровська. Ігор Гордійчук переніс кілька операцій, його стан залишався тяжким: були запальні процеси в голові, він не міг ні рухатися, ні говорити.

Саме з дружиною він вчився наново говорити, рухатися, жити! Потім Тетяна поїхала з чоловіком на реабілітацію в Америку.  Була поруч з ним у найтяжчі для нього хвилини, свято вірила в те, що він обов’язково видужає, встане на ноги. Її любов, вірність, мужність і самовідданість підняли Ігоря з лікарняного ліжка і повернули до життя.  Нещодавно Ігор та Тетяна Гордійчуки повернулися з Америки, Ігор продовжить лікування у військово-медичному закладі, його чекають нові випробування, та він обов’язково їх здолає, бо поруч з ним жінка, яка надихає його на життя. 

Сьогодні з упевненістю можна сказати, що поєдинок зі смертю полковник Ігор Гордійчук виграв, і вірними союзниками у цій запеклій боротьбі поруч з ним були: лікарі, його батьки, рідні, друзі, бойові побратими, а головне — його Тетяна, жінка неймовірної душевної краси, справжньої відданості та вірності! 

Напередодні свята ми бажаємо родині Ігоря та Тетяни Гордійчуків прожити в любові та злагоді довгі-довгі щасливі роки. Хай Бог оберігає їхню любов й дарує їм многая і благая літа! А ще Ігорю й Тетяні, героїчним захисникам нашої України, ми бажаємо швидше стати до строю, адже полковника Гордійчука зачекалися ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна, бо навчатися і служити під керівництвом такої легендарної Людини — це велика честь і радість!

Тамара Котеля




Додати новий коментар