Діалог із батьком

Марічка не думала, що розмова з татом вийде такою серйозною. Вона сподівалася на деякі поради, можливо, мовчання на знак згоди, якісь нотки критики, але цього разу все було інакше.

Сім’я Марічки одна із тисячі українських родин середнього достатку: батько — електрик на заводі, мама працює прибиральницею в бібліотеці, а у другій половині дня готує обіди для багатих — так вона називає своїх кумів, які хизуються «вищим щаблем» у суспільстві.

Нечасто батьки мають можливість спілкуватися з дитиною: приходять пізно, встають рано. Добре, що дівчина самостійна, відповідальна й чесна росте. Мабуть, це від батьків чи, може, з моделі родини. Але якось трапилася ситуація, коли Марічка, дочекавшись батька з роботи, вирішила поплакати на його плечі: дістало!

— Тату, мене в школі дразнять «зубрилкою» і «сірою мишкою», — тремтячим голосом промовила Марічка.

— Чого б це, дитинко моя!

— Мої однокласники насміхаються, бо в мене немає нової моделі телефону (дівчина користується кнопковим телефоном, і то в рідкісних випадках), одягаюся я не так дорого, як вони… Але ж у мене пристойний діловий костюм, правда?

Тато задумався на мить, ніжно пригорнув дочку до себе і запитав:

— Чи це не ті твої подружки, що приходять до тебе списувати фізику, хімію, математику. Може, це Юля, якій ти допомагаєш писати творчі роботи з рідної мови й літератури, розтлумачуєш цікаві факти з історії? Чи Наталя, яка так і не зрозуміла твоєї чесності й звинувачує тебе у тому, що сама не приховає?

Зашарівшись од навали татових запитань (Марічка й не підозрювала, що тато в курсі всіх її справ), дівчина не хотіла нікого виказувати, вона вже й не рада була, що затіяла цю розмову.

Не дочекавшись відповіді, тато говорив далі.

— Знаєш, доню, більшість людей з’являються в нашому житті ненадовго. Вони приходять, чогось нас навчають. Щось у нас змінюють і йдуть. Це нормально. Не всі стосунки закінчуються добре, але всі можуть дати нам цінні уроки. Якщо ти будеш такою відкритою з усіма, як зараз, багато чого дізнаєшся. Повір, іноді дивно усвідомлювати, що ми витратили багато часу на людину, з якою нас нічого не пов’язує, але, моя люба, не варто про це шкодувати. Все відбувається так, як і має відбутись.

Будь-хто може бути щасливим, якщо все вдається легко, але потрібно мати стійкий характер, щоб усміхнутись у ситуації, яка змушує тебе ридати. Зрештою, сильні люди з’являються не тільки завдяки важким обставинам…

 Марічка уважно слухала розумні слова свого тата і боялася бодай поглядом перервати його думку, бо говорив він сьогодні з нею так, як наймудріший професор чи академік.

— Та хай їм грець, ну нехай відвертаються від мене, коли їм так краще, — подумала дівчина, — я собі ціну знаю!

А тато продовжував:

— Коли щось втрачаєш, знаходиш щось інше. Цінуй, моя розумнице, те, що маєш сьогодні, й ким ти є сьогодні!

 Рахуй свої здобутки, а не проблеми, моя дитинко!

 Варто тільки почати думати про життя позитивно, і воно почне змінюватися на краще!

 Роби помилки, спотикайся, роби з цього висновки і не припиняй рости!

 Ми з мамою дуже любимо тебе і пишаємось твоїми досягненнями! Щасти тобі, доню, на хороших людей на усіх життєвих перехрестях!

Ніхто й не помітив, коли прийшла мама. Вона почула серйозну розмову батька з донькою і, затамувавши подих, стояла на порозі кімнати, щиро радіючи теплим, довірливим стосункам, що панують у їхній родині.

 Марічка щасливо усміхнулася татові, незвично поцілувала його в руку і, міцно стиснувши її у своїй п’ятірні, сказала:

— Дякую, Друже!

Побачивши у дверях кімнати усміхнену маму, дівчина по-дитячому ніжно обняла її і подякувала за мовчазну цікаву розмову й родинну підтримку.

 




Додати новий коментар