Жінка-педагог—2010

У попередніх номерах газети «Справи сімейні» ми розповідали про те, що Міжнародна громадська організація «Федерація жінок за мир у всьому світі», голова правління Тетяна Юріївна Коцеба, декілька років поспіль до Дня матері проводить нагородження жінок України у декількох номінаціях. Офіційно на Україні День матері проголошено Указом Президента України від 10 травня 1999 року.

МГО «Федерація жінок за мир у всьому світі» нагороджує кришталевим кубком жінок України, які самовіддано працюють і вносять вагомий вклад у розбудову гармонійного суспільства, досягають видатних успіхів у політичній, громадській, культурній, освітній та інших сферах нашого життя. Народжують та виховують дітей, приділяють багато уваги турботі про родину і при цьому завжди залишаються жінками, люблячими, лагідними й ніжними.

У номінації «Жінка-педагог – 2010» нагороду отримала Валентина Іванівна Герега.

Валентина Іванівна Герега народилася 21 травня 1936 року у мальовничому селі Кашперівка Тетіївського району Київської області. Дитинство та юність пройшли в дружній селянській родині, котра виховувала п’ятеро дітей. Родина дуже рано залишилася без тата. Дівчина, дякуючи мудрій мамі та старшому братові, закінчила 10 класів Кашперівської середньої школи в 1953 році. Потім треба було здобувати вищу освіту. Все піклування про здобуття вищої освіти взяв на себе молодший брат Анатолій. Брат працював у місті Рибінську (Росія) і запросив сестру до себе, щоб працевлаштувати. В ті часи із села виїхати просто так було неможливо, паспортів не видавали. Завдяки тому, що брат зробив виклик, їй вдалося ще досить юною виїхати з села, щоб продовжити навчання. Бажання вчитися було найголовнішим.

Валентина Іванівна успішно склала екзамени до Рибінського педінституту. Це було нелегко. Всі екзамени: історію, географію та інші – здавала російською мовою. Екзаменів було п’ять: твір, усна мова та література, французька мова, історія і географія.

Всі п’ять років дівчина прожила в гуртожитку з добрими дівчатами-росіянками. До цього часу Валентина Іванівна згадує про добрих, чудових і доброзичливих викладачів, які були для студентів не лише наставниками, а й їхніми батьками й добрими друзями. Зі своїми однокурсниками зустрічалися в усі ювілейні дати. Остання, прощальна зустріч відбулася в 2008 році, 50 років після закінчення ВУЗу. Цю зустріч показували по російському телебаченню.

Після закінчення Рибінського педагогічного інституту Валентина Іванівна здобула професію «вчитель російської мови та літератури», а також – «вчитель англійської мови». Диплом одержала з відмінними та добрими оцінками.

Коли навчалася ще в інституті, систематично одержувала стипендію, що була дуже мізерною, але дівчина намагалася так розрахувати свій бюджет, щоб тільки вижити. Місто, де жила Валентина Іванівна, досить промислове, але в той час не було повністю забезпечене продуктами харчування. Жителі їздили за продуктами до Москви, а студенти обідали в їдальні.

У 1958 році Валентина Іванівна приїхала на роботу в Тетіївський район. Направлення отримала у віддалене село Галайки. Школа у селі була восьмирічна. На той час в селі не було ні електрики, ні радіо, ні дороги, ніякого транспорту, крім трактора. В школі села Галайки Валентина Іванівна викладала українську та англійську мови. Перший рік роботи в школі був особливо важким, приміщення не опалювали, чорнило у чорнильницях замерзало. Але вчителі труднощів не боялись. Навчали дітей, створили свій театр, організували хор, «Назара Стодолю» при гасовій лампі ставили в сусідніх селах.

Директор школи Новицький В. А. та завуч Вовк І. А. були для Валентини Іванівни батьками. Вчителі читали лекції, робили стінні газети, полівки політінформації на фермах… Валентина Іванівна говорить про те, що це були найкращі роки. В 1962 році вона розпочала педагогічну діяльність у рідній школі села Кашперівка. Російська мова та література стали її основним навантаженням. Саме в цей час і почалося зростання Валентини Іванівни як вчителя. В селі Галайки цього не сталося, в районі на цю школу ніхто не звертав уваги, весь час критикували, хоча всі вчителі працювали на повну силу.

Валентина Іванівна за роботу в рідній школі була нагороджена медаллю «За доблесну працю», значком «Відмінник народної освіти», отримала звання старшого вчителя, потім – вчителя-методиста. В 1976 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. У 1981 році їй було присвоєне звання заслуженого вчителя України.

Валентина Іванівна все своє життя віддавала дітям і школі. На її уроках побували вчителі Тетіївщини та Київської області. Це були семінари, конференції, диспути, дискусії. Кабінет російської мови та літератури був дуже добре оформлений, в ньому було багато наглядового та роздаткового матеріалів на кожний урок. Побували на уроках Валентини Іванівни делегації з Москви та Білорусі. Вчителі були захоплені від створеного кабінету та його наповнення. Валентина Іванівна вела школу передового досвіду, молодого вчителя, методичне об’єднання вчителів російської мови та літератури в школі і в районі. Її учні займали на олімпіадах другі місця й були нагороджені грамотами.

Вся позакласна робота, яку вела Валентина Іванівна, була багатогранною. Вона вела літературний гурток, читацькі конференції, організовувала вечори поезії, вела гурток виразного читання, диспути і т.д. Була депутатом сільської ради та районної кількох скликань. За свій труд має велику кількість грамот від обласного та районного керівництва. Зараз учні Валентини Іванівни, яка вже знаходиться на заслуженому відпочинку, допомагають їй морально та матеріально. Валентина Іванівна навчила своїх учнів бути людяними, не забувати робити добро. Частими гостями у своєї вчительки бувають Віктор Гарабець, Петро Лісовий, Іван Грабовенко з Києва.

При зустрічах часто згадують уроки, тематичні вечори, які вела Валентина Іванівна. Учні пам’ятають не тільки її уроки, вони, перш за все, пам’ятають, що вона вчила їх правді та добру, вчила розуміти та любити життя.

Пані Герега говорить, що «всі мої учні зі мною, а я – з ними, що в цьому моя сила, моє натхнення, моя радість і спокій».

І зараз Валентина Іванівна – частий гість в рідній школі і в районі. Вона бере активну участь у презентаціях книг М. Рабенка – її учня з села Галайки, Я. Поліщука – колеги з Тетієва. Таке воно життя вчителя, який постійно знаходиться серед людей. З високою нагородою Валентину Іванівну привітав на конференції її учень Іван Грабовенко і вручив квіти. А коли Пані Герега приїхала додому з нагородою, то її привітала голова районної профспілки працівників освіти Марія Степанівна Дімова. Марія Степанівна вручила Валентині Іванівні Герезі Почесну грамоту за багаторічну творчу, ініціативну, інноваційну, змістовну, наставницьку роботу, активну участь у громадському житті районної профспілки. Марія Степанівна Дімова побажала Валентині Іванівні життєвої наснаги, міцного здоров’я, родинного щастя, добробуту, довгих років життя.

	Tweet
	Нравится