|
Під Києвом, у Кагарлицькому районі, є село Стайки. Саме там розгорталися події, які запали в серце жінці на все життя
«Мій тато працював трактористом. Любив землю і добре знався на всьому, що вона народжує. Я дуже любила слухати його прості, але сповнені життєвої мудрості розповіді», — каже вона.
Так почала свої спогади про дитинство Тамара Савченко, коли ми з нею разом проходили курс лікування. В лікарні люди відверто відкривають серця і багато цікавого можна дізнатися про різні життєві ситуації. Село Стайки розташоване на великому пагорбі. Колись там була пристань. Діти часто бігали подивитися як пароплави курсували на Поділ у Київ. Але найдивовижніше відбувалося увечері, коли зірки прикрашали небо. Якщо охопити поглядом нічне небо, зірки та їхнє віддзеркалення у хвилях Дніпра, то можна відчути неймовірну красу від танцюючих спалахів. Сяюче мерехтіння наповнювало дитячі серця неймовірною радістю. Щастя...
Кожної осені, коли наступала пора палити бадилля з городу, ми з татом йшли разом поратися. Після розводили багаття, пекли картоплю й розмовляли. А душа мого тата була переповнена любові до мене. Я відчувала тепло його серця і в інтонації голосу, і як він клав на мою голову свою руку. Щастя...
Я дізналася про неповторні зорі, якими починається день на землі; як зріє пшениця, який повинен бути колосок; як парує рілля. І ще багато корисних порад про трави, на які так щедра наша українська земля.
А ще татко навчив мене водити трактора. І мене переповнювала неймовірна гордість, що я, мала дівчинка, а вмію підкорити такого велетня... Щастя...
Ми їли гарячу печену картоплю, яка була смачнішою будь-яких солодощів. Мати кликала вечеряти. А мені так не хотілося порушити отой дивовижний стан любові батька і доньки. Щастя...
— Я вже сама давно мама, бабуся, і є багато приводів радіти, бути щасливою.
Але оті осінні вечорниці з татком на городі біля багаття я ніколи не забуду. Це були самі щасливі безтурботні роки мого життя.
Розмову з Тамарою Савченко записала Валентина Роменська
|
Задушевна розмова з батьком
