|
 Гарна промова нагадує дерево, у якого є корінь, стовбур і гілки.
Що ж таке корінь мови? Це мотив, який збудив вас на виступ. Якщо такої причини немає, то промова рідко буває доброю, тому що коріння немає, мотиву немає.
А що таке стовбур. Стовбур – це головне питання, якому присвячена промова. Ви можете піднімати багато питань, але мистецтво побудови мови складається в тому, щоб усі дрібні питання складалися в якомусь одному загальному, центральному, головному питанні мови.
Гілки ж – це допоміжні питання, які йдуть від головного, основного питання.
Для оратора також важливо правильно передати свої думки і почуття слухачам. Що ж для цього потрібно? Кант, мабуть, першим наголосив на тому, що можна використати три головні засоби: 1) слова; 2) жести; 3) інтонацію.
Мова – це не тільки зовнішній вираз змісту думки. Мова – це специфічне буття, яке стверджує свої закони на межі практичної діяльності думки. Мова конденсує в собі ті смисли й значення, що їх віднаходить і створює людина. Добираючи певні слова, можна впливати на мислення людей у бажаному напрямку. Дослідник Лев Семенович Виготський (1896-1934) зробив такий висновок, що «значення йде за словом як одежа за тілом». Так і у нас: досить назвати вояків УПА «бандитами» й однобічне бачення подій забезпечене. Досить назвати Радянський Союз «імперією зла», й усе позитивне, що було за тих часів у стосунках між людьми і народами, піде за обрій усвідомлюваного.
Отже, перше завдання, яке стоїть перед оратором, – вибрати вірні слова. Слово – це першій елемент ораторського мистецтва. Точно так як цегла створює будинок, слово формує мову.
Але слово самотньо. Самотність слів розриває фраза. Самотність фрази зничтожує мова. Поганий оратор ніби би виштовхує фрази, і кожна фраза окрема, а у доброго оратора вони переливаються, одна фраза переходить в іншу, ви відчуваєте ритм його мови. Це, без сумніву, показник високого ораторського мистецтва.
Говорити – це означає передавати своє «бачення», думки, почуття і передавати так, щоб вони викликали відповідні думки, почуття у тих, хто вас слухає. На цьому будується розуміння ораторської мови слухачів. Це є підвалини розуміння мови слухачами.
Зазвичай кажуть, що ораторська мова вимагає короткої фрази. Флобер говорив, що протяжність фрази в усній мові повинна рівнятися протяжності людського дихання, тобто фразу необхідно вимовляти тільки на одному диханні. Одначе це судження Флобера не підтверджується досвідом великих ораторів, які іноді використовували і протяжні фрази. Вся справа у тому, яка аудиторія. Безумовно в малопідготовленій аудиторії не можна говорити розтягнутими фразами, це буде незрозуміло і тяжко сприйматися. Відомий персонаж Ільфа і Петрова, записав в щоденник: «Доповідач закінчив, заплутавшись у додаткових реченнях».
Іноді бувають такі фрази які мають подвійний смисл. Це явище називається – Амфіболія. Так, наприклад, говорять: «Директор застав його в своєму кабінеті». І тут невідомо чий це кабінет: директора або тієї людини, яку застали. Подібного роду подвійність, безумовно заважає вірному розумінню фрази.
Ніколи не потрібно починати свою мову занадто голосно. Навпаки, початок повинен бути спокійним, для того щоб в подальшому була можливість голосно висловити фразу там, де потрібно.
Початок промови повинен бути цікавим, важливим. Ніколи не потрібно починати свою мову із загальних фраз, які нічого не значать, від яких стає нудно. Велику роль в ораторському мистецтві відіграє – ТОН.
Джон Бернард Шоу був правий, коли говорив, що «є 50 способів сказати "Так" і 500 способів сказати "Ні" і тільки один спосіб написати ці слова!» І дійсно, я зможу сказати слово «так» таким чином, що цим ображу людину. Презирлива відповідь «через плече» та вираз обличчя перетворило слово «так» на образу. Психологи стверджують, що з допомогою тону ми скоріше передаємо свої почуття, ніж за допомогою слів.
Щоб проникнути в сенс слова, необхідний деякий час, тоді як тон сприймається миттєво. Якщо він грубий, ви одразу відчуваєте грубість, гордий – гордість і т.д.
Темп і тон – це курсив оратора. Авторський текст вимагає, щоб важливі місця набирали жирним шрифтом або курсивом, а оратор повинен важливі місця відмічати тоном і темпом. Важливі місця говорять голосно та повільно, а менш важливі місця вимовляються голосом більш швидше і тоном не таким високим.
Велику роль відіграє тембр. Тембр – це індивідуальна звукова окраса голосу. Тембр даний кожній людині від природи, але треба вміти управляти ним. Балалайка бідна на тембр, тому про поганого оратора говорять: «болтает как балалайка». Скрипка багата тембром. Про доброго співака можна почути: «Співає як скрипка».
Окрім тону, темпу і тембру велику роль відіграє емоційне забарвлення слів. Дуже погано, коли оратор говорить: «розумний в лапках», «іронічно висловлююсь» або «жартівливо висловлююсь». Це показує на безсилля ораторів цій сфері. Іронію необхідно відмічати не словом, а передавати іронічним тоном. Жарт повинен бути передано жартом, і навряд чи необхідно попереджувати, що це жарт. Трагедія так само передається трагічним голосом.
І нарешті жести. Вони не обов’язковий супутник ораторського мистецтва. Були чудові оратори, які не користувалися жестами. Наприклад А.Ф. Коні, один з відомих ораторів-юристів дореволюційного часу.
Але якщо ми користуємося жестами, то необхідно знати хоча б елементарні відомості про жести.
По-перше, є обов’язкові, необхідні жести, так звані педагогічні. Наприклад, лектор бере указку, а зараз вимикач зі світловим червоним промінням, і вказує на місце, про яке йшла мова. Це обов’язковий жест.
Друга група жестів – це логічні або смислові жести, які відтіняють сенс і значення окремих частин промови.
Є особливого роду жести, емоційні жести. Їх можна використовувати, але тут існує правило: рука рухається за наказом серця, а не голови. Рука підкоряється тільки наказу серця.
Безумовно, велику роль відіграє міміка, тобто вираз обличчя. Міміка – це рух м’язів обличчя, яке висловлює душевний стан.
Тут теж діє правило: обличчя говорить разом із мовою. Якщо ви ведете мову про щось підвищене, горде – гордість розливається на вашому обличчі; ведете мову про огидне – саме обличчя повинно бути обуреним. Але в цьому правилі є виключення. Жартівливе при серйозному обличчі виглядає більшим жартом. А поганий оратор поступає інакше. Він говорить: «Я вам розкажу про один жартівливий випадок» – і сам сміється. Це небезпечно. Може статися так, що ви будете сміятися не тільки першим, але й останнім. І потім слухачі думають: ще нічого не сказав, а чого ж ти хихикаєш, чому смієшся?
Як бачимо – праця оратора тяжка. У нього шість керівників: талант, творчість, праця, такт, терпіння, темперамент. Талант – природний подарунок, це видатні природні здібності.
Дотепний, гострий язик – це найтонша винахідливість розуму. Він знаходить подібність в речах різних, а різницю в речах подібних. Кузьма Прутков дотепно висловився: «Бовтун схожий на маятник – і того і іншого потрібно зупинити». Дотепність в мові проявляється в умінні знаходити яскраві, дотепні, жартівливі, іноді іронічні або саркастичні слова. Дотепна людина дружить з гумором.
В ораторському мистецтві значну роль відіграють гумор та дотепність. Якщо їх немає, то таку промову ми звичайно називаємо сухою. Це вірно, дійсно вони сухі. Тому що латинське слово «humor» (хумор), від якого походить слово «гумор», означає вологу, робить промову вологою, він вбиває сухість. Але якщо дуже багато гумору, забагато вологи, промова стає водянистою. Гумор схожий на кисень, він одразу ж викликає настрій, з’являється сміх, слухачі відпочивають і можуть далі слухати лекцію.
А промова, в який зовсім відсутній гумор, стомлює і буває важко дослухати її до кінця.
В гуморі проявляється повага і турбота про слухачів.
Значну роль відіграє пам’ять. Промова, проголошена з паперу, відрізняється від промови, проголошеної «живою» мовою, так же як живі квіти від квітів паперових.
Приємно слухати оратора з красивим голосом. Правда, гучність тепер необов’язкова, тепер є мікрофони, вони допомагають донести голос до слухачів.
На рахунок ораторських талантів необхідно віднести швидку кмітливість. Був такий оратор Жан Жореc, з французької соціалістичної партії. Виступаючи на одному з конгресів II Інтернаціоналу, він попав у дуже тяжкий стан. Жорен був великий, важкий, а рухався дуже швидко, не зважаючи на свою фігуру. І рухаючись по сцені, захопився, підійшов до самого краю сцени, ще секунда – і цей грузний оратор впаде в зал. В залі з’явився сміх. Але на щастя Жорена делегат з першого ряду встиг його підхопити. Жорен глянув на нього – це був делегат з Іспанії – посміхнувся і сказав: «А я так захопився, що не побачив, як перейшов Піренеї». Це було так доречно, що аудиторія його нагородила оплесками.
І ось що сталося: мінус оратора він перетворив на плюс завдяки цьому мистецтву!
Творчість – другій керівник оратора на трибуні. А в чому висловлюється творчість? Творчість полягає у першу чергу в умінні вірно знайти співвідношення між елементами мови – плану та імпровізації. Як ми вже згадували, мова тільки по плану, без імпровізації, дуже рідко буває яскравою, емоційною. Мова, яка побудована на чистій імпровізації, дуже часто також буває невдалою. Імпровізація – це небезпечний птах. Необхідно йому підрізати крила, бо він може завести вас далеко від вашої теми.
Третій керівник оратора – праця. В чому він полягає? Він виражається у тому, що «мова в собі» перетворюється в «мову для інших». Це буває іноді дуже тяжко. Американські вчені підрахували, що протягом однієї години виступу оратор витрачає фізичну енергію, яку можна відобразити цифрою – 576 кг/м.
Праця оратора не тільки розумова, але й фізична. В праці оратора головною є праця духовна, тобто оратор не тільки повинен знати текст, але й морально бути готовим до виступу.
Оратор повинен володіти почуттям міри, дотримуватися певних кордонів – це те, що називається тактом. Не тактовно, коли оратор займається власним туалетом, а дехто, особливо жінки, дивляться у люстерко, доки збираються слухачі. Не тактовно грубо обривати слухачів. Не тактовно зловживати цитатами. Барикада цитат, за яку ховається оратор, свідчить про безсилля.
Кожен оратор має свій темперамент. Це здібність відчувати, сприймати і реагувати на будь-які фактори, явища та почуття. Гарний оратор повинен управляти своїм темпераментом і завжди пам’ятати про тему, аудиторію, час – все це відіграє велику роль. Темперамент відбивається на жестах, міміці, позі, манерах, інтонації, усій поведінці оратора.
Дійсне ораторське мистецтво переходить у натхнення, «друге дихання», воно окриляє думки та почуття оратора. Великий душевний підйом передається слухачам, вони з більшою зацікавленістю та увагою починають прислуховуватися до промови оратора. Надзвичайно важливо пам’ятати, що крім теоретичної та методологічної підготовки існує і психологічна. Можна нагадати слова Ейнштейна, який казав, що йому в створенні нових наукових поглядів, в роздумах про космос, Достоєвський дав більше, ніж усі математики світу. Здавалося би, який зв’язок між Достоєвським та космосом? А зв’язок опосередкований – це емоційний настрій. Як скрипач настроює скрипку, так і оратор повинен себе настроювати.
Які ж необхідно зробити висновки? Висновок перший: головне в ораторському мистецтві є теоретична спрямованість промови. Єдність змісту і форми – запорука успіху оратора. Що сказати – це зміст, як сказати – це форма.
Висновок другий: потрібно наперед продумати, для чого і кому ви будете говорити. Для чого – цільова установка, кому – адреса. Ораторська промова нагадує лист. Як лист губиться без вірної адреси, так губиться і промова, яка висловлена не за адресою.
І останнє, необхідно дотримуватися регламенту! Регламент буває зовнішній та внутрішній. Зовнішній регламент – це час, за який не повинен вийти оратор. А внутрішній регламент – це совість оратора і терпець слухачів.
|
