Моя любов

Та хіба могла собі уявити, наскільки цікавою й пам’ятною буде зустріч. Четвертокласники один за одним розповідали про себе, видавали всю інформацію, яку довідалися про мене, мої захоплення, подорожі, книжки… Ставили запитання. А з якою любов’ю вони говорили про свою вчительку Любов Іванівну Гринь… Сказати, що Любов Іванівна любить дітей, — це звучатиме банальною фразою. Вона живе ними, знає кожного іноді краще, ніж батьки. Вона з учнями всюди: на екскурсії по місту, до Львова чи Переяслав-Хмельницького, на бананову ферму, на творчих зустрічах… 

 

 

 

Діти наввипередки розповідали про вчительку, про її родину, захоплення. Любов Іванівна Гринь, вчителька початкової школи, має вищу педагогічну категорію і звання «Вчитель-методист», заступник директора з навчально-виховної роботи. А ще — четвертокласники вміють слухати. Їх зацікавив оберіг, який я принесла до класу. Це — прошва, яку вишивала моя бабуся Зінченко Наталія Микитівна 26 лютого 1914 року. Всі уважно розглядали роботу, торкалися того полотна й сфотографувалися на згадку. Мені ж було цікаво слухати їхні історії. А щоб я не забула історії, передбачливі четвертокласники записали їх й залишили мені.

 

 

Отож, користуючись нагодою, одну роботу процитую. «У нашій родині з покоління в покоління передається ікона Різдва Христового. Іконі — 200 років, а може, й більше. Моя пра-пра-прабабуся Рибаченко Катерина Макарівна передала її своїй дочці Уляні Федорівні, 1898 року народження. Потім у спадок вона дісталася її сину, а моєму прадідусю Петру Максимовичу Заборовцю. Зараз ця ікона знаходиться в нашій сім’ї. Передала її нам моя бабуся Валя, дочка Петра Максимовича. Ця ікона слугує оберегом для нашої сім’ї, згадкою про наших далеких і близьких родичів. Всю цю історію мені розповіла бабуся Валя». Радію, що є такі педагоги й батьки, а в них такі чудові учні!

 

 

Людмила Чечель




Читайте також: 

Додати новий коментар