|
Як на свій вік, то Мишко був невеличкий на зріст та дуже худорлявий. А як могло бути інакше: жив з нетверезою матір’ю, без батька. Мали однокімнатну квартиру, де крім старих газет та брудних пляшок нічого й не було, бо мати з дружками усе пропивала. Уроки Мишко робив у школі і там залишав портфель та підручники, бо і це мати пропила б. Зимову одежу Мишка тримала у себе влітку класна керівниця після того, як у грудні Мишко прийшов до школи, як завжди голодний, та ще й в одній сорочці: мати пропила зимовий одяг та черевики. Дитину давно б забрали від такої «матусі» до дитячого будинку, проте Мишко завжди опирався. Йому вже п’ятнадцятий рік, він підробляє (зароблені гроші тримав у сусідів), йому допомагає школа та сусіди, бо свого батька не знав не тільки Мишко, але й його мати, а рідних в них не було. А хто ж буде доглядати за матір’ю, як його не буде поряд, а що вона може зробити з квартирою…
Мишко був спокійним (як не дивно) та ввічливим хлопчиком. Усі в домі його любили та допомагали, хто як і чим міг.
Хлопчина підростав, мати пиячила, і от одного разу будинок сколихнула страшна звістка: Мишко вбив чергового сожителя своєї матері. Тітка Зіна, найближча сусідка Мишка, розповідала, що мати з волоцюгами як завжди пиячили, чи вже навіть обкурились, сожитель поліз з ножем на Мишкову матір, то Мишко і не втримався… Різноманітні чутки та плітки поширювались…
І на досудовому слідстві, і в суді Мишко вину визнав, під варту його не взяли, бо малий, крім того і сусіди, й у школі – всі встали на його захист. Розповідали про важке життя, про вічно нетверезу матір (до речі, після випадку з сожителем вона одразу зникла з квартири), про тягу дитини до гарного, до книжок, праці, життя, про його працьовитість, охайність та стриманість.
Кримінальну справу неодноразово відкладали, бо зникла матір Мишка, а свідки (з однієї компанії з матусею) до суду не з’являлися…
Мишко акуратно з’являвся до суду, приходив до адвоката. Він любив ходити до юридичної фірми: його слухали, співчували, допомагали, належний захист він отримував безкоштовно.
Адвокату Мишка з одного боку по справі ніби й усе було зрозуміло, проте якійсь хробачок не давав спокою. І чим далі, тим більше. Неодноразово розмовляла з хлопчиком, питала, чи каже їй усе вірно…
Мишко спочатку наполягав, що каже усе, як було, потім став ховати очі та відмовчуватися, нарешті зізнався, що нікого не вбивав: мати в черговий раз в нетверезому стані побилась з також нетверезим сожителем, вхопила ніж та вбила… Усе це було на очах сина. Зробивши, мати уперше за багато часу протверезіла і стала плакати, що якщо її посадять, то вона ніколи не вийде з місць позбавлення волі.
Мишко вирішив їй допомогти, то узяв всю провину на себе.
Про це Мишко зізнався тільки адвокату, а на судовому засіданні продовжував наполягати, що злочин скоїв він. Але на цей час сумніви щодо вини Мишка були й в судді, і у прокурора. Справу відправили на додаткове розслідування і в подальшому Мишка до кримінальної відповідальності не притягали.
Матір його зникла, її так і не змогли розшукати.
Мишко вивчився, працює, має сім’ю, дітей. Своїй першій дитині, дівчинці, він дав ім’я матері.
Ірина Омельченко
|
Відданість
