|
 Гуща Надія Станіславівна – випускниця Зарудинецької СШ 1978 року, Житомирського педінституту 1985 року, Київського педінституту ім. Б. Грінченка 1997 року, учителька української мови та літератури Семиполківської ЗОШ І-Ш ступенів, спеціаліст вищої категорії, має звання «Старший учитель».
Село потопало в золотому сяйві осінніх садів. Блакитна тиша вигойдувала бабине літо. Воно блискотіло незбагненною красою витонченого мережива на спориші, на високих кущах, а то й пливло білим птахом кудись у височінь. Усе навкруги наповнилося пахощами яблунь, слив, груш і теплим лоскотом торкалося душі. Вересневе сонце щедро віддавало своє останнє тепло, майже біля кожної хати цвіли жоржини, айстри, чорнобривці та інші осінні квіти.
Уже багато років простує вулицями села, що стало її рідним, молода вродлива жінка, на повні груди вдихаючи хвилюючі пахощі осінніх садів, повертає на дорогу, що веде до школи. І ось перед її очима красуні-берези, вкриті золотом, їм по 35 років, трохи більше, ніж двоповерховій та чепурній споруді, біля якої вони стоять почесною вартою. Любить жінка цю мить, любить осінь, вересень – початок занять у школі, та й сама народилася вересневим днем. Вона відкриває двері, переступає шкільний поріг, а на зустріч дитячі голоси: «Добрий день, Надіє Станіславівно!» Так починається робочий день учителя української мови та літератури Семиполківської ЗОШ І-III ступенів Гущі Надії Станіславівни. Заходимо за нею до затишного класу, зустрічаємось поглядом з Тарасом Шевченком, портрет якого на стіні в обрамленні чудового українського рушника і слова
Мовся, моя печале!
Мовся, моя любове –
Ношо тисячолітня
Радощів, горя й болю.
Доста вже нам Сибірів,
Від яничар зневаги
Й рабського самопотопту...
Чуємо поклик часу:
Мовся, моя любове!
Мовся, моя печале –
Мово моя вкраїнська,
Серця мого промова!
Кожен із нас не може прожити без повітря, без води і без їжі. А рідне слово – це основа духовної їжі. Без нього, як і без рідної землі, людина стає перекотиполем, манкуртом.
«То ж від народження для кожної української душі на столі духовності повинна бути багата духовна їжа», – вважає Надія Станіславівна. Рідне слово для неї, педагога-словесника, – це національна святиня, це святиня її душі.
Багато її уроків сюжетні, мають певну композиційну рамку, включають елементи поетичної творчості. Вона прагне, щоб завдання на уроці мали ігровий, інтригуючий елемент, учні подорожують країною Граматики, здійснюють мандрівки у словники, пишуть листи до цариці Мови, творять казки, оповідання, вірші.
Використовуючи різноманітні типи нетрадиційних уроків – подорож, презентацію, спостереження, казку, інтегрований урок, творить свій власний урок. Тому запам'ятовуються учням її уроки, діти починають нешаблонно мислити, по-іншому сприймають навколишній світ, пробуджується інтелект дитини.
Учителька вчить дітей не заздрити іншим, не ображатись на весь світ, коли трапляються невдачі.
Залишають слід у душах дітей її уроки за романом І. Багряного «Тигролови», Надія Станіславівна акцентує увагу на тому, що це твір-протест проти порушення людських прав; урок за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», який виховує національну свідомість і духовність. Вивчаючи в 11 класі творчість Г. Тютюнника, Надія Станіславівна вчить учнів висловлювати власні думки з приводу проблеми, яка порушується у творі (моральна і національна деградація людини за оповіданням «Син приїхав»), дає цікаве домашнє завдання: які з проблем, порушених Г. Тютюнником в оповіданні, актуальні нині? А вивчаючи в 11 класі роман В. Барки «Жовтий князь», учителька насамперед звертає увагу учнів на «ключові слова», що позначають поняття голодомору. З'ясовується значення страшного слова «руїна», бо саме під такою назвою ввійшов в історію України голодомор. Далі учні разом з учителем досліджують, чому В. Барка шукає відповіді на питання «Хто винен?» у Біблії. Потім учні з'ясовують, чому роман називається «Жовтий князь».
Цікаві уроки Надії Станіславівни з позакласного читання, уроки літератури рідного краю, цікаві зустрічі з відомими українськими письменниками, поетами. У неї в гостях на уроках побували М. Сингаївський, М. Холодний, М. Сом, О. Сизоненко, В. Осипчук; відбуваються систематичні зустрічі з поетами районної літературної студії «Криниця» – М. Овдієнко, В. Ковалівською, В. Зиким, В. Холошвій, В. Москвичом, М. Лижовим.
Надія Станіславівна виховує своїх учнів і на уроках мови. Вона впевнена, що обов'язкова умова культурної людини – культура спілкування та мовлення, дбайливе ставлення до мови як до багатющого людського скарбу. Надією Станіславівною розроблено програму спецкурсу «Ділова українська мова для 9-11 класів», якою користуються вчителі-філологи району.
Учні люблять її уроки, мають хороші знання, а тому є постійними учасниками і переможцями шкільних, районних олімпіад з української мови та літератури, є призерами конкурсу ім. П. Яцика. Гордістю учителя є Пантась Ганна, Д’яченко Ірина, Матрунчик Марина, Габор Олександра, Берус Анастасія, Безпала Анна.
Має Надія Станіславівна і послідовників, її учні – студенти філологічного факультету Київського та Переяслав-Хмельницького університетів. Випускниця 2000 року Іващенко Людмила у випускній роботі написала, що хоче стати вчителем української мови та літератури, як її улюблена вчителька Гуща Н.С., а Скоробагатько Катя сьогодні поруч працює зі своєю вчителькою.
Це сьогоднішній день. А раніше був Житомирський педінститут, праця в районному Будинку піонерів директором, викладання російської мови та літератури в Білилівській СШ на Житомирщині, а з 1987 року – у Семиполківській СШ. Після отримання другої вищої освіти у 1997 року – вчитель української мови та літератури.
У кожного вчителя свій шлях, свої секрети майстерності, свій стиль, свої турботи, своє сприйняття світу. І немає для нього такого завдання, яке було б важким. Ця мудра жінка не тільки майстер своєї справи, вона й вірна дружина, любляча мати, прекрасна господиня й турботлива бабуся, піклуючись про щастя інших, і сама від того стає щасливою. То ж нехай, шановна Надіє Станіславівно, щастя завжди супроводжує Вас по життю!
Кофенко Ніна Василівна
|
Вчителька
