Урок на тему: «Біль України — Чорнобиль»

МЕТА УРОКУ:

•    ознайомити учнів із трагічною сторінкою історії України — Чорнобильською катастрофою; 

•    виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя, як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; 

•    виховувати почуття поваги до ліквідаторів-чорнобильців та мужньої професії рятувальників.

На урок бажано запросити ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, пожежників, працівників системи цивільного захисту.

ОФОРМЛЕННЯ КАБІНЕТУ:

Прикрасити аудиторію можна стінгазетами, присвяченими темі Чорнобильської аварії та ліквідації її наслідків. Можна запропонувати учням підібрати вислови та вірші про Чорнобиль.

1-й ведучий:

До Чорнобиля був шлях 

Впевнений і довгий. 

Слід бездушшя тут проляг 

І трагізм наш повний. 

Як грім, у сонячну пору, 

Хмара смерті прокотилась, 

Увірвалась до людського двору, 

В кожнім домі причаїлась. 

Тут пройшла страшна війна,

Атомна, жорстока. 

Села опустошила вона. 

В полі — не жита, лиш — трава висока. 

 

2-й ведучий: 26 квітня! В пам’яті українського народу — це день чорнобильського лиха, болю, суму. Забути це й викреслити із нашої пам’яті — неможливо. 

Траур, жалоба і дзвони 

По всій Україні. 

Біль, скорбота, похорони 

У нашій родині. 

Землю, Воду і Повітря 

Безсердечно поховали, 

Ізотопним страшним вітром 

Неньку-Землю покривали. 

Умертвили Хліб у Зоні. 

Атомну грибницю розвели. 

Стали ми в смертельному полоні 

І скорботи хустку на Землю одягли. 

3-й ведучий: Чорнобиль — це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастрофи. Це про неї рядки Олександра Ромася: 

Чорнобиля міст у безодню веде, 

Гіркий полин в землі неораній. 

Хто щастя тут знайде 

На цій землі розораній? 

Нехай пече нас завжди сором 

За Україну із Чорнобильським хрестом, 

А всі дзвони дружним хором 

Нехай ведуть щасливим нас мостом. 

2-й ведучий: Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дана назва — два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі народу України. 

Виконується пісня «Два кольори».

1-й ведучий: Ту весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня, відлік часу став уже не мирним, а аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті «Марія з полином у кінці століття». 

«3 руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилася світла куля, яка начебто засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь». 

2-й ведучий: 

Зойкнула Земля чаіним криком. 

Впали під ноги атомні тернії. 

Час прозріння вже настав. 

Бо є і будуть мертвії — 

Зловісний корінь швидко проростав. 

Поліське — це атомний архіпелаг. 

Це Чорнобильський гріх і бездонна скорбота. 

Усім вікам — це траурний аншлаг, 

Для всіх нащадків — за життя турбота.

3-й ведучий: За покликом рідної землі, на захист свого народу, першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні охоронці Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. 

 

1-й ведучий: 23-річний В. Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш вірне рішення — направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

2-й ведучий: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України. 

3-й ведучий: Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці». 

Дзвін Чорнобиля звучить 

І нагадує смертельний подих. 

Сплюндрована вічність не простить, 

Не забуде підлість й подвиг. 

 

1-й ведучий: Коли молоді вогнеборці, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації, були ще живими, журналісти запитували у них: «У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?».

Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони — воїни, ступили в смертельний бій з вогнем та радіацією не за наказом командира, а за велінням совісті. 

2-й ведучий: 

Перший удар на себе 

Перший вогонь на себе 

Так відчайдушний Данко 

Людям віддав своє серце. 

Як же тут не згадати 

Поруч з ним не назвати

Вас, що уміли серцем 

Грізний вогонь зупиняти. 

І віддали — що мали. 

Життя, що одне в людини, 

Вірю, що врятували, 

Долю моєї дитини. 

Майор Телятников

3-й ведучий: Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримував: пульт централізованого зв’язку «Київ—Прип’ять» замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив. 

1-й ведучий: Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок. 

... йдуть колони, колони, колони... 

Розминаються повні, порожні, 

Незбагненна процесія болю. 

У автобусах тих подорожніх. 

Ідуть, наче із долі в недолю —

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки? 

І завмерли будиночків безліч

Невідомого явища свідки. 

2-й ведучий: Шестеро з 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли: 

Герой Радянського Союзу, лейтенант Володимир Павлович Правик 

Герой Радянського Союзу, лейтенант Віктор Миколайович Кібенок 

Сержант Микола Васильович Ващук 

Сержант Володимир Іванович Тищура 

Старший сержант Микола Іванович Тітенок

Сержант Василь Іванович Ігнатенко 

(Хвилина мовчання).

3-й ведучий: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. 

1-й ведучий: Йод-131, цезій-134, 137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240. Весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація, зона, ліквідатор, відселення». 

2-й ведучий: А на квітучій українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. 

3-й ведучий: 

Живи, моя земле!

Живий колос уже знає,

Що земля вмирає. 

Рідну землю не пізнає,

Бо вона себе ховає. 

Родючі ниви, луки й кряжі

Стали в мертвій Зоні. 

Живий колос вже не ляже

На теплі долоні. 

1-й ведучий: Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Життя перемагає радіаційну смерть. І, згадуючи Чорнобильську катастрофу, ми розуміємо — це не повинно повторитися. Навряд чи людство обійдеться без атомних станцій, але зробити їх надійнішими — у наших силах, не проводити сумнівних та небезпечних експериментів — наш здоровий глузд, вміти діяти в умовах техногенних аварій — наш обов’язок. 

2-й ведучий: Наслідки Чорнобильської катастрофи були б набагато гірші, якби не стали на заваді біди рятувальники — люди мужньої професії. Вони і сьогодні в строю, на варті добробуту України (надається слово для виступу запрошеному гостю: ліквідатору-чорнобильцю, пожежному, працівнику системи цивільного захисту). 

3-й ведучий: 

Рятівники, завжди ви поруч з нами. 

І, щоб ніде не трапилось біди,

Ваш вічний подвиг світиться словами: 

Запобігти, врятувати, допомогти! 

1-й ведучий: Вже двадцять п’ять років не дають спати людській совісті дзвони Чорнобиля. Все в них сплелося: тяжкий біль втрат, щира вдячність героям, які стали проти Смерті, на захист Життя, надія, що трагедія не повториться, віра в неодмінну перемогу людської Волі та Розуму.

ПІДГОТУВАВ:

Ромась О.П., завідувач методичним кабінетом відділу освіти Броварської районної  державної адміністрації Київської області




Читайте також: 

Додати новий коментар