Сценарій виступу родини Шамот на конкурсі «Родовід»

УЧАСНИКИ ВИСТУПУ

Діти: Марічка та Андрій; батьки: мама Олена, тато Ігор; бабуся Катя, дід Коля, бабуся Ліда; прабабуся Оля та інші члени нашої великої родини; вихованці ансамблю народного танцю «Усмішка сонця», солісткою якого є донечка.

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

(Учасники ансамблю народного танцю «Усмішка сонця» виконують танок «Вишиванка». Через коридор із рушників виходять Марічка та Андрій. На екрані «Дерево роду»).

В мого роду — сто доріг,

Сто століть у мого роду.

Вичовганий старий поріг

Старій бабці в нагороду.

Внучок тупцю тупотить, 

Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче.

Сто стежин у світ летить,

Він — сто першеньку протопче…

Роде рідний! Не стлумить

Нашу жилаву породу —  

Сто вітрів в ногах лежить

Мого роду і народу.

(Звучить 1-й куплет пісні «Ой зелене жито, зелене». На сцену виходять прабабуся Оля та бабуся Катя).

— Матусю, скоро вже гості на храм приїдуть, треба скоріше на стіл накривати.

— Хлопці, заносьте стола. Марічко, давай швидше на стіл подавати.

(Тато Ігор, дід Коля та Андрій виносять стола, лавку. Марічка носить тарілки з пиріжками. Бабуся Катя звертається до своєї матері).

Матусю, знову у хустину плачеш?

Облиш рідненька, не жури мене.

Якщо я нині щось на світі значу,

То це твоє терпіння неземне.

Матусю, чуєш? Ти сама казала

(Хоч як нам трудно по війні було!),

Щоб я завжди веселої співала,

Не забувала річку і село.

Село далеко. 

Я тепер у місті.

Але живу, як ти мене навчала:

Своїх пісень співаю голосисто,

Щоб ти мене по голосу впізнала.

Матусю добра!

То від тебе світло.

Усе, що маю, — із твоїх плечей.

Чому стоїш ти в надвечір’ї літнім 

І все хустину тулиш до очей.

(Виходить мама Олена, несе останню тарілку з пиріжками).

— Ну от і все готово. Бабусю, давайте посидимо, поговоримо.

Ми раді, що за одним столом зараз зібралося 4 покоління нашого роду, а ще недавно за одним столом збиралося 5 поколінь: Марічка, мама, бабуся, прабабуся і прапрабабуся.

Яке ж це щастя і Божий дар мати змогу доторкнутися воістину до мудрості народної, ось тих, таких рідних традицій нашого роду і народу…

Звичайно, Берегинею роду є найстарша жінка, наша люба мама, бабуся і прабабуся Оля. Це вона на кожне свято розтоплює той вогник у печі, що скликає до себе і гріє усю родину… Недаремно, на кожному дитячому малюнку Андрійчика була зображена хата, піч, а у печі — вогонь.

Кожна родина має свої традиції. Є така традиція і у нас. На кожне свято всі жінки роду: мами, діти, сестри невістки збираються біля печі і починається магічне дійство: найстарша — місить тісто; середні —  допомагають, менші —  спостерігають, вчаться. У печі потріскує вогонь. Як тісто підійде, починають ліпити пиріжки… А разом із тим розповідають різні історії з життя, згадують родичів, повчають менших.

Як поліпимо, кожному знайдеться робота до снаги: менші змазують пиріжки яйцем, щоб рум’янобокі вийшли, бабуся слідкує за піччю, усі інші наводять порядок у кімнаті.

…І ось настає час діставати пиріжки з печі. Цей духмяний аромат розноситься по кімнаті, летить на вулицю —  скликає усіх до столу. І хоч просить бабуся дати часу пиріжкам охолонути, та як же можна втриматись від такого аромату, що наповнює наші серця теплом, радістю, отим відчуттям родинного спокою та благополуччя. Скуштуйте і ви ці пиріжки.

(Діти пригощають усіх у залі пиріжками).

У нас заведено так: страв на столі може бути менше чи більше, але пиріжки з печі повинні бути обов’язково.

Марічка: Бабусю, погляньте, я вже приготувалася до зустрічі гостей (показує вишиванку).

Мама Олена: Бабусю, ту сорочечку, яку Ви вишили мені, вашій онуці, вже носить ваша правнучка. Як швидко час летить. І я вже сама вишиваю рушники, як Ви мене навчали. Ось погляньте — це вже мій (показує власноруч вишитий рушник).

Пісня «Рушники»

(Виконують мама Олена, Марічка та Андрій).

Ще із дитинства запам’яталось, 

Хоч здаленіли вже ті роки,

Край столу мати все вишивала

Хрестик до хрестика рушники.

Над фотокарточками родини,

Над образами і на стіні

Вони летіли, як білі птиці

Із дивовишитими крильми.

Як за водою літа минають,

І не вертають вже ті роки.

Із рук у мами вже не злітають

Ті диволебеді-рушники.

Та раптом спогад, як крига, скресне, 

Коли погляну, що на стіні

Летять, летять же 

У вічність птиці

Із диво вишитими крильми.

Приспів

Шануй батька і неньку, 

Шануй небо й калину,

Шануй пам’ять єдину — 

Рушники на стіні.

  

Бабуся Катя: Матусю, погляньте, гості збираються: онук із правнуком їдуть, зяті, син приїхав, сестра, сваха… Родина збирається…

(На сцену із залу виходять усі члени родини).

Діти:

У бабці вчись: їй дім зігріть не важко,

А для спочинку місця не зігріє.

Не всидить сидьма бабця, рання пташка, —

Сорочку вишила для мене з мрії.

Про свята вчись у бабці пам’ятати,

Щоб у душі якнайчистішим бути,

Порядок мати в пам’яті, і в хаті,

Добром живих і мертвих пом’янути.

А як багато в бабці України — 

Пісень, казок і приказок народу!

Учись у бабці — вчися в України,

І хай не буде роду переводу!

(Пісня «Родина, родина. Від батька до сина…». На сцені усі збираються, як на світлині родини).




Читайте також: 

Додати новий коментар