Чарівна знахідка. Повчальна комедія для дітей від 5 до 10 років

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Лисиця — сучасна, ділова особа. Хоче мати як найбільше влади та пошани.

Вовк — лисиччин лакиза і підлабузник, мріє про багатство і високий статус.

Сорока — велика шанувальниця блискучих та яскравих речей, вважає зовнішній вигляд головною цінністю.

Сова — розумна, але дещо відсторонена та незграбна особа. Не втручається у події до того часу, поки не матиме повної інформації.

СЦЕНА 1

Увертюра. Червоне світло заповнює сцену, вісвітлюючи ранковий ліс. На одному з дерев сидить Сова, крутить головою, роздивляючись навкруги. Із задоволенням угукає. Біля дерева лежить кимось загублена Книга.

Сова: (крутить головою в різні боки). Угу… Угу... Угу… (помічає Книгу, на мить торопіє). Ого! (втрачає рівновагу, падає з дерева). О-о-о! (перевалюючись та потираючи боки йде з галявини).

(Червоне світло поступово змінюється основним, у лісі настає день. На галявині з’являється Сорока, радісно збуджена. Тримає люстерко та ложечку, із захватом їх розглядає).

Сорока: Боже, який день! Як чудово почався! (до глядачів). Знайшла гарненькі, блискучі, оці (розглядає люстерко і ложечку). Я і сама не знаю, що воно таке — оце… але ж яке блискуче! (притуляє до себе). Дай, Боже, здоров’я туристам, що загубили такий скарб! (із захватом ділиться з глядачами своєю пригодою). Уявляєте, я собі гуляю, аж раптом, просто під кущем оце — лежить і блищить! Просто під кущем! Хіба це не везіння?! У мене такого немає… Та ні! Чому ж немає? Тепер є!.. Я дуже люблю блискуче! Блискуче і яскраве! Бо коли воно блискуче — воно ж таке яскраве! (пританцьовує, розглядаючи свої речі). Блискуче! Яскраве! (раптом помічає яскраву обкладинку Книги). Яскраве (у неї перехоплює подих, кидається до Книги, кидає люстерко і ложечку, хапає її). Ще яскраве! (оглядається, перевіряючи, чи ніхто не бачить). Яке везіння! Яке велике яскраве! Ой-й-й! (під впливом почуттів, починає співати).

Жити звикла я яскраво,

Це чудово і цікаво!

Все яскраво в мене в хаті,

Так живуть лише багаті.

Речі різні в хаті маю

І весь час їх розглядаю.

Біля мене море блиску!

Хоч немає з цього зиску,

Але речі дуже гарні — 

То ж я дуже важна пані!

Речі різні в хаті маю

І весь час я їх збираю!

 

(Розглядає Книгу, намагається зрозуміти, як її можна використати). Яка чудова знахідка! Я такого і не бачила! (раптом випадково розкриває Книгу). Ой! Тут щось всередині! (перегортає сторінки). Як цікаво! (бачить знайомі зображення). Ти ба! Оце я знаю! (до глядачів). Цікаво, а ви знаєте? А ну, спробуйте відгадати: червоний ніс в землю вріс. А над землею — зелений хвіст? Точно, морква (захоплюється). А оце: кафтан на ньому зелений, а серце в нього червоне, на смак — солодкий, наче цукор, а схожий він на м’яч? Дійсно! Кавун! Ви такі розумники! А ну, скажіть, що це таке: пливе пароплав, та якось дивно — за ним все гладенько, навіть зморшки не видно! Праска, кажете. Добре. Ой, а це мені дуже до вподоби! Така велика біла шафа, та їжі дуже в ній багато! Що це, знаєте? Точно — холодильник! Мабуть, частенько туди заглядаєте? А що у холодильник треба класти знаєте? А я зараз перевірю! М’ясо в холодильник класти треба? А молоко? А масло? А сало? А ковбасу? І віники. Ні? Бачу, ви уважні! Ой! А цей на мого сусіда схожий! Ну, зовсім такий самий! Такий самий клишоногий і волохатий! Мабуть, і мед так само полюбляє! Здогадалися, хто у мене сусід? Авжеж, ведмідь! Це ж треба, яка чудова річ! Лише одна — і стільки всього! Не може бути, щоб вона була якась звичайна (раптово робить висновок). Вона точно — чарівна! Без сумніву — чарівна! (поспіхом збирається, забуває люстерко і ложечку. Саме у цей час стає видно, що за нею спостерігає Вовк. На відстані, ховаючись за деревами, він намагається почути і побачити, що відбувається). Треба скоріше віднести її додому. Поки ніхто не побачив… Бувайте, полетіла! (поспішає додому).

(Вовк проводжає Сороку поглядом, дочекавшись її зникнення, виходить зі своєї засідки. Обережно, перевіряючи, чи нема нікого поруч, наближається до люстерка і ложечки. Піднімає речі, розглядає їх. З усього видно, що він робить висновок, ніби вони випали з Книги. Вовка охоплює заздрість).

Вовк: (дивиться із заздрістю у той бік, куди полетіла Сорока). Ай-я-яй! Що робиться! (сам до себе). Така чарівна річ — і такій дурепі дісталася! Це неправильно! (кладе люстерко і ложечку у кишеню, розмірковує над ситуацією). Треба негайно щось робити! Якось треба у Сороки цю річ відібрати. Але як? (приймає рішення, виймає з кишені мобільний телефон, набирає номер). Хеллоу, Лисице?

Голос Лисиці: Хелло. Хто це?

Вовк: (витягується струнко, офіційним голосом доповідає). Говорить Вовк! Є новина!

Голос Лисиці: (втомлено). Яка новина?

Вовк: Дуже важлива!

Голос Лисиці: Ну то кажи.

Вовк: (з підозрою оглядається). Ні, не по телефону! Краще особиста зустріч! Не можна ризикувати!

Голос Лисиці: (наче робить послугу). Ну добре. Заходь до мене.

Вовк: (відсмикує телефон від вуха, з чого стає ясно, що Лисиця закінчила розмову. Але Вовк рапортує в телефон, як в мікрофон). Так точно! Вирушаю негайно! (оглядається, перевіряє у кишенях наявність речей, швидко вирушає до Лисиці).

СЦЕНА 2

(Перевалюючись та крекчучи з’являється Сова. Напівзлітає-напів­залазить на дерево. Вмощується та починає дрімати. Через мить, прогулюючись, виходить Лисиця. Мрійливо наспівує).

Лисиця: Маленькі, жовтенькі, чудові курчата — 

Ви світло і радість мені!

М’якенькі, товстенькі, смачненькі курчата!

Ви дуже потрібні мені!

(вбігає захеканий Вовк. Не виявляючи цікавості і навіть не повертаючи голови, промовляє до нього). Ну, що там у тебе?

Вовк: (ледве дихає). Дуже… хе-хе… важлива… хе… новина!

Лисиця: (втомлено). Це я вже чула. Яка саме?

Вовк: Сорока в лісі знайшла чарівну річ! Там усе є! (дістає люстерко і ложечку, показує Лисиці).

Лисиця: (відбирає у Вовка речі, розглядає їх, якусь мить чекає пояснень, потім трішки роздратовано). Я нічого не зрозуміла! Яку річ? Де це є усе?

Вовк: (пояснює, як може). Ну, там! (показує у тому напрямку, звідки прибіг). Де це! Воно. Ну, все, де воно!

Лисиця: Що — воно?! 

Вовк: (збирається з думками). Яка саме річ — невідомо. Бо я більше чув, аніж бачив.

Лисиця: Він більше чув, аніж бачив! Теж мені, доповідач! Ти що, не знаєш, як каже народна мудрість? Краще один раз побачити, ніж сто разів почути!

Вовк: (намагається виправдовуватися). Так я ж не мав можливості краще роздивитися! Там дуже відкрита місцевість!

Лисиця: (втрачає терпіння). Де?!

Вовк: (лякається її гніву, знову втрачає цілісність думки). Там. Де це (нарешті знаходить, як сказати). На галявині.

Лисиця: Так би одразу і казав! «Там, де це!» Ну, добре, що ж знайшла Сорока?

Вовк: (починає плутано і поспішно розповідати). Якась така річ… невеличка. Отака (показує розміри чогось великого). Але, коли вона її відкрила, то я побачив, що вона почула! Там таке! І кавун, і морква! Там навіть холодильник є!

Лисиця: (нетерпляче). Кавун і морква мені не цікаві! Курчата там є?

Вовк: (на мить замислюється, знизує плечима, потім рішуче). Думаю, є! Там, взагалі багато чого є!

Лисиця: (з недовірою). Ну, якщо це правда, хоча б наполовину (вирішує, що така річ не буде зайвою). Послухай, якщо ця річ і справді чарівна — то вона мені вкрай необхідна! Ти мене розумієш?

Вовк: Авжеж, розумію! Уявляєте, які ми будемо багаті, якщо зможемо цю річ собі забрати?

Лисиця: Звичайно, уявляю! 

(Вовк, захоплений своїми мріями, втягує Лисицю у танок. Де­який час танцює з нею, але потім, розкрутивши, кидає свою партнерку і, віддаючись почуттям, танцює та під­стрибує сам. Лисиця, мало не впавши, намагається зупинити його. Нарешті їй це вдається, вона підзиває Вовка до себе, озирається. Від шуму прокидається Сова, зацікавлено прислуховується. Але Вовк і Лисиця її не помічають).

Лисиця: (пошепки). Ми зробимо ось що… (знову озирається, нікого не бачить, але вирішує перестрахуватися, щось шепоче Вовку на вухо). А якщо… тоді… зрозумів? Тоді, негайно до Сороки, і без цієї… цеї… ну, ти сам знаєш, без чого! — не повертайся!

Сова: Угу. (Лисиця і Вовк присідають від несподіванки. Вовк замахується на Сову, та лякається). Ого! (втрачає рівновагу, падає, тікає). Уго! Уго!

Вовк: (задоволений тим, що отримав можливість виглядати суворо). Отак! Дивись мені! (підлабузничає перед Лисицею). То я побіг?

Лисиця: Та давай вже! (виштовхує Вовка. Збуджено). Що ж це воно таке? Що це Сорока знайшла? (намагається з’ясувати, про що йдеться, за допомогою глядачів). Скажіть, воно велике? А воно не гаряче? Не холодне? А воно корисне? Так яка ж цього може бути користь? Це на стіл покласти можна? Добре! Якщо можна покласти на стіл, то це можна з’їсти! Ні? То може цим можна ліжко застелити? А світло ввечері зробити? А покататися? Не можна? То яка ж з цього користь? Що ж цим робити? Читати? Якось дивно. Що це таке? Чим же його читати — руками? Ногами? Що ви кажете? Очима? Та ви що? Це ж, мабуть, боляче! Гаразд. Я вже зовсім заплуталася, тому краще почекаю, коли Вовк цю річ принесе. Тоді вже і розберуся, що з нею робити. (знову розглядає люстерко і ложечку). Якась дивна річ. Що це з неї випало? (замислена йде).

СЦЕНА 3

(З’являється Сорока. Тримаючи Книгу, злітає на дерево, відкриває її, розглядає у захваті).

Сорока: (щось розглядає у Книзі). Ой! Яка гарнюня! Як цікаво! Це ж треба таке вигадать! 

(Виходить Вовк. Спочатку намагається роздивитися Книгу, потім вирішує почати розмову із Сорокою, але та його не помічає).

Вовк: Чуєш, Сороко!

Сорока: (лякається, ховає Книгу за спину). А? Що таке?

Вовк: (намагається зазирнути за дерево). Ну… тут таке діло… Тут до тебе є пропозиція.

Сорока: Яка така пропозиція? (намагається зробити так, щоб Вовк не побачив Книгу).

Вовк: (дивиться на Сороку, намагається її заінтригувати) Дуже вигідна.

Сорока: (нічого не зрозумівши). Мене це не цікавить! (відвертається).

Вовк: (розгублено і наполегливо). А чого це?

Сорока: Бо в мене все є!

Вовк: (заглядає, намагаючись побачити Книгу). А що в тебе є?

Сорока: Що треба, те і є!

Вовк: (підкреслено байдуже). Та знаю я, що в тебе є. Через те і прийшов (раптом заводиться). Але це не твоє! (віщає, наче на мітингу). Ти знайшла його в лісі, то ж воно належить усім!

Сорока: (спочатку лякається, потім стає впертою). А-а… А мені байдуже до всіх! (ховається).

Вовк: (прогавивши зникнення Сороки, кричить). Тоді, продай!

Сорока: (через мить з’являється заінтригована). А що маєш?

Вовк: А ось, тримай! (розсипає перед Сорокою блискучу фольгу від цукерок). Бачиш, яке блискуче? Збирай — все твоє!

Сорока: (від несподіванки випускає Книгу, наче загіпнотизована кидається до фольги, збирає). Моє! Все моє! Скільки блискучого! І все моє! (Вовк обережно обходить Сороку, хапає Книгу, тікає з нею). Скільки ж у мене блискучого!. (помічає відсутність Вовка і Книги). А де? Де мій скарб? Злодій! Вкрав мій скарб! Куди, куди він побіг? За ним! Негайно! (кидається наздоганяти Вовка).

СЦЕНА 4

(На дерево неспішно видряпується Сова. У цю мить вбігає Вовк, міцно тримаючи Книгу. Навіть не помітивши, збиває Сову і мчить далі. Сова ховається за кущ. Вовк зупиняється, розглядає Книгу).

Вовк: (із сумнівом). А чому я маю віддавати це Лисиці? (приймає рішення). Ні! Краще я залишу собі! (притискає Книгу до себе, біжить у інший бік).

(Прогулюючись виходить Лисиця, мріє про щось. Замічає на дереві Сову і питає у неї).

Лисиця: А куди подівся Вовк, не знаєш?

Сова: Взяв Книгу і побіг.

Лисиця: Що взяв?

Сова: Книгу. Та річ називається Книга (більше не звертає на Лисицю уваги, іде геть. Уходячи каже, не повертаючи голови). Хоче її собі залишити.

Лисиця: (ще не розуміючи). Що залишити? (раптом усвідомлює). Що? Собі залишити? Мене, Лисицю, обдурити хоче? Ні! Цього не буде! (розмірковує). Треба якось у нього цю… Книгу! О! Видурити! Як же це зробити? О! Придумала! (дістає мобільний, набирає номер). Хелло, Вовче! Ну як, дістав?

Голос Вовка: Дістав.

Лисиця: Ну, то добре! Неси її скоріше!

Голос Вовка: Ні. Я тобі не віддам!

Лисиця: (хитро). Не віддаси? (убік). Подивимось! (у слухавку). Вовче, я тебе розумію. Річ корисна. Мабуть, дуже коштовна. Але вона мені так потрібна, що я готова тобі віддати цілу отару овець!

Голос Вовка: (через мить. Явно розмірковував над пропозицією). Мало.

Лисиця: (здивована). Мало? Ну, добре. Тоді, у мене є коні. Хочеш, забирай.

Голос Вовка: Мало!

Лисиця: (шокована). Нічого собі! І цього мало?! (до глядачів). Мабуть, ця Книга дуже цінна, якщо він так торгується! (знову у слухавку). Добре, Вовче. Пропоную тобі таку угоду — забирай і моїх козочок!

Голос Вовка: Малувато!

Лисиця: Що? Ну, ти і хапуга! (раптом щось вигадує, хитро посміхається, але при цьому каже плаксивим голосом). Добре. Я розумію. Але і ти мене зрозумій, я тобі найдорожче віддаю! Просто від серця відриваю! Забирай і гусей!

(Вбігає Вовк із Книгою. Не побачивши обіцяного, насувається на Лисицю. Але вона не тікає, навпаки, чекає коли він підійде ближче).

Вовк: А де ж кони? Де гуси?

Лисиця: (хапається за Книгу, тягне її до себе). Віддай мені Книгу!

Вовк: (нічого не розуміє, але Книгу не відпускає). Що віддати?

Лисиця: Ця річ, називається Книга! Її треба читати!

Вовк: Що робити?

Лисиця: Читати!

Вовк: (тягне Книгу до себе). Не віддам!

Лисиця: Дай сюди, дурень! 

Вовк: (огризається). Сама така! Не віддам! 

(Зав’язується бійка. Врешті решт, Лисиця відвойовує Книгу, але Вовк не збирається здаватися).

Лисиця: (не бажає битися, зупиняє Вовка). Все! Все, Вовче! Давай разом подивимось, що воно таке?

Вовк: Ну, давай. 

Лисиця: (швиденько відкриває Книгу, явно чекала іншого). Що це таке?

Вовк: (зачаровано дивиться у Книгу). Ого!..

Лисиця: (закриває Книгу, дратується). Це що, та сама річ, що знайшла Сорока?

Вовк: Ага!

Лисиця: (передражнює Вовка). Вона чарівна, тут все є?

Вовк: Ага!

Лисиця: Тут нема нічого справжнього! Тут все намальоване! Яка з цього користь?

(Поки Лисиця з Вовком сперечаються, виходить Сова, спокійно прислухається до них, підходить ближче).

Вовк: Та звідки ж я знав…

Лисиця: (вкрай роздратована). Спочатку треба було дізнатися, а вже потім.

Сова: (встряє між ними). Досить вже! (кепкує). Ділові та розумні! Дайте-но мені Книгу, я розкажу, що з нею робити. (бере Книгу, розкриває її). На малюночки задивилися. А малюночки — це не головне! Вам же розумні люди казали: читати треба! Ось бачите? Оці маленькі, чорненькі літери — треба складати в слова, а слова — в речення. Тільки тоді, матимете найголовніше, що є в Книзі.

Лисиця і Вовк: Що?

Сова: Знання. От послухайте, тут так і написано: «Знання — це сила!».

Лисиця і Вовк: Сила?

Сова: Так. І за допомогою цієї сили можна отримати все, що тут намальовано. І навіть більше (віддає Книгу). Тримайте і навчайтеся! Угу! (іде геть).

Лисиця і Вовк: (дивляться услід Сові). Ого!

Лисиця: Так ось вони які — справжні чари! Виходить, щоб мати все, що хочеш, треба навчатися!

Вовк: Так. Треба навчатися! Бо справжні чари — це знання!

(Влітає захекана Сорока. Кидається до Вовка).

Сорока: Де мій скарб?

Лисиця: (зупиняє її). Постривай! Справжній скарб — це знання!

Сорока: (не розуміє). Яке ще знання?

Лисиця: (розкриває Книгу, показує Сороці, що там написано). Знання — це сила!

Всі разом: Ого!

(Співають). 

Засліпило блиском очі — то не скарб.

Задзвенять в кишені гроші — то не скарб.

Хто читає — той шукає справжній скарб.

Хто читає — той і має справжній скарб!

Бо знання — то є справжній скарб!

Той, хто знань нових шукає — знайде скарб.

Той, хто книгу прочитає — знайде скарб.

Хто навчається, той має справжній скарб.

Хто читає — той і має справжній скарб!

Бо знання — то є справжній скарб!

АВТОР:

Наталія Водолазко, художній керівник музично-драматичного театру «Карнавал», режисер, драматург




Читайте також: 

Додати новий коментар