Обережно, упередження і стереотипи!

«Хто упереджений? Я упереджений?! Хто мислить стереотипно?! Це точно не я!» І я так теж думала…
Яка ж реальність насправді?

Звичайно вже самі слова в заголовку статті не викликають позитивних емоцій – щось таке, що люди не говорять у вічі, а думають потайки, але відчувають на відстані те невидиме судження, нависле над людиною, яка «не така». На згадку приходить фотографія бабусі, яку я бачила на презентації діяльності благодійної організації – вона стояла одинока, безпритульна посеред вулиці і навколо неї ніби утворилась 10-тиметрова стіна, бар’єр за який перехожі боялись заступити: «А раптом…»

Але це самий яскравий випадок, а певних стереотипів ми навіть не помічаємо.

Зазвичай стереотипи і упередження з незмінною стійкістю закладаються  нашими батьками, які вже бачили життя, і на основі їх, не завжди позитивного, досвіду, передають у спадок свої стереотипи та побоювання. І як сумно спостерігати, що вже в дитячому садочку, в школі хтось виявляється тією «білою вороною», над якою сміють, стиха  перешіптуються.

Легко стояти за спинами юрби і засуджувати, бо ти не був один проти всіх. Це проблема мовчання, ми боїмось говорити з такими людьми, бо спілкування дозволяє віднайти спільні інтереси і прагнення – подивитись на світ через одну лінзу. Коли люди знайомляться, спілкуються, то всім зручніше скласти стале уявлення про людину, її реакцію на всі випадки  в житті. Нам хочеться бути провидцями – це ж цікаво передбачати кожен крок і все прорахувати наперед. Але… тільки родичі ВІЛ-інфікованих, друзі інвалідів, біженців,  розуміють, що ці лейбли, які «наклеює» суспільство, не показують внутрішній світ особистості, глибину емоцій і почуттів у спілкуванні з нею. І ця емоційна близькість не дозволяє людині бути короткозорою.

Де ж окуляри від людської короткозорості? «Давайте будемо толерантними!», фраза досить знайома, але чи правильно ми розуміємо толерантність? Чому ми десь віднайшли це слово і так цупко за нього тримаємось? Бо ми різні і нам конче необхідно  жити в гармонії. Як рослини та тварини, ми не вижили б як би були однаковими, але мудра природа зробила стосунки рослинного і тваринного світу взаємодоповнюючими, хоча б за принципом обміну кисню і вуглекислого газу.

А людство? За декларацією принципів толерантності, підписаною Генеральною асамблеєю  25 жовтня 1995р. в Парижі на 28 сесії ООН, толерантність – це єдність у різноманітті, яка особливо важлива в сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки і зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією та трансформуванням соціальних моделей. Оскільки кожна частина світу характеризується різноманіттям, ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує всім регіонам. Від такої загрози неможливо відмежуватися національними кордонами, тому що вона має глобальний характер.

Але  будьте уважні, толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання, це активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Тобто, як підкреслюється в Преамбулі Статуту ЮНЕСКО 16 листопада 1945 р., «мир має ґрунтуватися на інтелектуальній та моральній солідарності людства», а ви згодні?

	Tweet
	Нравится