|
 Світлана хутко вийшла із квартири. Невже це трапилося з нею? Невже вона бачила це? Сьогодні повернулася додому зненацька, зайшла до квартири, пішла до вітальні і побачила мати … разом зі своїм чоловіком… Мати одразу кинулась до неї, щось кричала, та Світлана гримнула дверима і за хвилину була вже на вулиці…
Отямилася на пішохідному мості, стояла біля перил і, перехилившись, дивилась на далекі хвилі … хвилі здавалися такими м’якими та пухнастими, вони пустотливо накочувалися одна на одну і наче гралися. І Світлані здавалося, що вони запрошують її до своєї вічної гри. Світлана нахилилась, щоб краще розгледіти чи… Аж тут відчула, що її міцно тримають за лікоть, повернулась: молодий, високий рудоволосий міліціант… Він щось казав Світлані, міцно тримав за руку і потихеньку відводив від перил…
Дівчина уважно дивилася на міліціанта, він продовжував щось казати, ніби і слухала та нічого не розуміла… Міліціант не відпускав від себе, ввечері привів до себе, напоїв міцним солодким чаєм, як не дивно – швидко заснула. Встала ще вдосвіта: її рятувальник спав на підлозі на кухні. Світлана повернулася до кімнати і знову перед очима ЦЕ… Мати, її мати, її коханий Влад, її чоловік…
Світлана залишилась з матір’ю удвох ще коли їй виповнилось дванадцять років. Батька не стало – ДТП. Ольга, мати Світлани, не зламалась: поклялась, що сама виведе дитину в люди. Працювала багато і наполегливо. Коли дівчина поступала до університету, вже мала своє кадрове агентство, де працювала вдень і вночі, тільки щоб донька мала все і більше. Дуже хотіла, щоб Світлячок ( так мати називала доньку) вивчилась на юридичному, проте донька настояла на своєму: вивчила мови і стала працювати перекладачкою. Зі своїм майбутнім чоловіком Світлана і познайомилась в бюро перекладів: йому треба було перевести кілька статей і цю роботу доручили Світлані. Вона закохалася одразу, а як хвилювалась, коли привела Влада перший раз додому… Чи сподобається він її розумній та іронічній мамі, чи зможуть жити разом в одній квартирі… Сподобався…
Світлана захлиналася від плачу, рудий міліціант був поруч, мовчки приніс води, сів поряд… Він нічого не питав, та дівчина розповіла усе…
З тієї пори вже минуло багато часу, міліціант вже давно підполковник, вона – директор перекладацького бюро, та хіба це головне? Головне, що вони давно вже подружжя, мають двійко чудових дітей: Михайла та Дмитра. Що з нею сталося того спекотного серпневого дня знає лише коханий чоловік – Мишко, старший син названий на його честь Михайликом, молодший Дмитро – на честь батька Світлани.
Світланка як пішла з квартири, то більше туди ні ногою. Навіть речі не забрала. На щастя мала невеликий спадок ще від батька, гарну роботу, а головне, вірного рудого лицаря-міліціанта.
Спочатку мати часто телефонувала їй, та Світлана кидала трубку, коли та приходила на роботу – Світлана уникала зустрічей. Вона неодноразово намагалася прийти до них з Мишком, проте Світлана була непохитна: не хочу бачити, чути та знати! До дітей – не допущу НІКОЛИ!
Останнім часом щось матір не чути, Світлана навіть піймала себе на думці: хоча б нічого не сталося. Якби не було, та лиха матері ніколи не зичила.
Цього вечора вона разом з дітьми нарешті вибралася до гідропарку: малеча давно вже хотіла до дитячого містечка розваг, аж тут на алеї – мати. Подивилась на дітей, на Світлану… Світлана зустрілась з матір’ю очима, і така нестерпна туга була в очах матері, що несподівано для себе промовила: «Діти, це ваша бабуся Оля». Обличчя матері вона не бачила, бо та швидко нахилилася і стала обіймати дітей. Потім мати запросила до кафе, коли діти були на дитячій площадці, вже котре просила вибачення.
– Світлячок мій коханий, вибач, свою провину спокутую все життя, стала відлюдьком та одиначкою, нема в мене життя без тебе та онуків…
Світлана нічого не відповідала, її серце відносно матері мабуть вкрито кригою назавжди… Після цієї зустрічі вона багато ходила до церкви, багато розмовляла з священиком. Не одразу, проте відкрилася. Отець став другим чоловіком, який знає її таємницю.
Світлана багато думала, багато молилася, і крига поступово стала танути…
Ірина Омельченко
|
Світлана
