|
 Славетний педагог В.Сухомлинський неодноразово повторював усно й письмово: дівчаток і хлопчиків неможливо навчити всіх професій, бо їх десятки тисяч, а ось професії чоловіка і дружини, батька і матері навчити необхідно, бо ними стають всі. Мав він на увазі статеве і духовне виховання .
І дуже шкода, що до його мудрих слів довго не хотіли прислухатися. Отож і маємо: низьку духовну, статеву і загальну культуру, ранні і випадкові статеві зв'язки, небажані вагітності й часті аборти, серйозні порушення репродуктивного здоров'я, народження дітей підліт-ками, а то й дітьми, не-стабільність шлюбів, трагедії формальної сім'ї, горе сирітських дітей. А жахливі випадки фізичної наруги над дітьми, побоїв аж до смерті? А насильства на сексуальному ґрунті, венеричні захворювання, навала ВІЛ та СНІДу?
Довго сором'язливо відмахуючись од цього питання, ми лиш недавно, нібито дещо повернулися до нього, визнали необхідність гендерного, статевого виховання, навіть взялись за нього. Але — як ?! Безсистемно, безадресно, а головне — без уміння, з притаманним нам принципом крайнощів. Якщо колись на тему сексу було на-кладено вето, то нині — повна свобода: відео, телебачення, "література" на кожному кроці, календарі, анекдоти, ширвжиткові речі, тощо — встигай лиш переварювати…
З розвитком України як суверенної демократичної держави сексуальне, себто, статеве виховання молодого покоління як важливої складової загальної культури та духовної стає в один ряд з проблемами економіки, екології, політики. Бо ж воно забезпечує майбутнє.
Справа статевого виховання — дуже непроста, дуже делікатна.
Ми базуємося на націо-нальній традиції статевого виховання молоді, а воно ніколи не спрямовувалося на ницість, брутальність, на буденність сексу і плоті, на обмеження стосунків між чоловіком і жінкою лиш для задоволення статевого потягу.
Навпаки, українцям завжди були притаманні цнотливість і кохання як першооснови союзу статей, вір-ність та однолюбство, культ повної сім'ї з ненькою і татом, возвеличення родинного начала, що ґрунтується на мораль-ній приязні і довірі. Будемо від-верті — вони завжди були підвалинами культури нашої нації, а ми їх потроху стали втрачати. Повернути їх — не тільки наше щире прагнення, але й життєва необхідність.
Тривалі роки радянської доби фальсифікували, спотворили і стандарти маскулинності (латинське "маскулінус" означає "чоловічий") й ідеї емансипації. У хлопчиків виховували, заохочували прояви пасивності, стриманості, залежності, слухняності, що гальмувало вияви самостійності, ініціативи, рішучості, першості — Адамових рис. Радянська Єва стала "емансипованою" за рахунок набуття маскулинних якостей, оволодіваючи чоловічими професіями (лозунг "Дівчата — на трактор!"), навичками громадської роботи, тяжко працюючи на маломеханізованих роботах. А як (ще не так давно!) суспільство поставало проти природньої ролі жінки бути передусім матір'ю, охоронницею домашнього вогню, Берегинею роду! Та хіба й сьогодні ми вже цього позбулися?
Думаю, що дуже важливо повернути нашим дітям дану їм Богом, природою стать. Хлопчика треба виховувати першопрохідцем, дослідником, захисником, годувальником, добутником, сприяти виробленню у нього твердості характеру, витривалості, почуття обов'язку, служіння Державі і сім'ї, вірності слову, набуттю сили, мужності. У дівчинці від колиски треба бачити майбутню маму — ніжну, лагідну, турботливу, всепрощаючу, втіш-ницю, виховувати її господинею, всевміючою, спритною, бережливою. Разом з цими рисами мають виховуватися і розуміння статевих відмінностей, відповідальності перед суспільством і родиною, перед майбутнім продовженням роду.
Змістом статевого виховання, на моє переконання, повинно бути: об'єктивність, правдивість, науковість всього, пов'язаного з народженням людини, інтимними стосунками: формування позитивного ставлення до проблем сексуальності, сім'ї, кохання, турботи про ближнього; адресність сексуального виховання конкретним віковим можливостям дітей, підлітків; авторитетність джерел сексуальної освіти для запобігання брутальності та вульгаризації змісту інформації; відсутність елементів сексуальної стимуляції поведінки дитини (на цьому хочу наголосити особливо, адже нині статеве виховання, якщо його можна так називати, носить саме стимулюючий характер); послідовність і системність статевої освіти; нарешті — національний компонент змісту статевого виховання. Хай останнє не дивує шановного читача. Хтось може заперечити, мовляв секс, народження дітей, створення сім'ї — це явища загальнолюдські, що мають багато спільного, незважаючи на відмінності націй і народів. Але ж у кожного народу склалися свої традиції та підходи. Є свої звичаї, свої уставлення, свої символи і в народу українського. Де ще є такі вечорниці, рушники-дарунки, вечори на Івана Купала, ворожіння на Андрія, сексуальні приваби темпераментного танцю, різнокольорового національного вбрання та багато іншого, крім як в українців? А традиції до-шлюбної цнотливості? А лебедина вірність подружжя — до смертоньки-розлучниці? А ота ніжність неньки до своїх діток, а потім — турботливість дітей за своїх батьків? Усе це колись змалечку виховувалося з покоління в покоління, озивалося в нащадках. Чи не тому наше суспільство стало нині таким грубим, безсердечним та жорстоким, що ми дуже багато з тих традицій втратили? Чи ж не варто повернутися до них? Повернутися до нашої духовності, яка завжди давала силу і дух, любов і доброту, вміння перебороти труднощі, шанувати родину і понад усе любити Бога, Україну і своє Дитя. Повернімося ж, допоки не пізно…
Зореслава Антонівна Шкіряк-Нижник, доктор медичних наук, керівник Відділення медичних проблем здоровя сім'ї Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, професор кафедри акушерства, гінекології та перинатології Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика
Спеціально для газети "Справи сімейні"
|
Статеве виховання
Коментарі