Дітям потрібні не повчання, а приклади

За весь період навчання в університеті я так і не визначилася зі стилем спілкування з учнями. «Авторитарний, демократичний, ліберальний, — лише вам обирати, якого стилю спілкування ви будете дотримуватись у роботі з дітьми», — тлумачили нам на парах з педагогіки. Оскільки наша група складалася лише з самих дівчат, то ми всі, звичайно, обрали демократичний стиль.

Але, прийшовши працювати до школи, а саме в 1-й клас, зрозуміла, що дотримуватись одного лише демократичного стилю — не вийде. Мені пощастило не припуститися тієї помилки, яку зробили інші молоді вчителі нашої школи — дали дітям абсолютну свободу, що призвело до хаосу в їхніх класах.

«Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а іншим — навіть легкою, і тим зрозумілішою і легшою здається воно, чим менше людина з ним знайома теоретично і практично».
(К. Ушинський)

«Любити дітей — це і курка вміє. А ось вміти виховувати їх — це велика державна справа, що вимагає таланту і широкого знання життя».
(М. Горький)

Ці слова є підтвердженням того, що виховання дитини не така вже й легка справа, і вчитель має стати на один щабель з учнями, аби зрозуміти мотивацію якогось вчинку чи невідповідної поведінки. Але тут важливо не захопитись дружніми стосунками з дітьми, аби з самого початку вони знали межу відносин «вчитель-учень», яку ніколи не можна перетинати. Надзвичайно покращує атмосферу в класі взаєморозуміння між вчителем і учнями, коли вони по жестах, умовних рухах чи раптовому перериванні розповіді вчителем знають: «Все, досить, треба заспокоїтись, бо вчитель зробив паузу». Але ні в якому разі не кричати на дітей. Як каже наш завуч: «Крик вчителя на уроці — це лише вияв власної безпорадності. Нібито оскільки я старший — тому маю право на вас кричати».

Звичайно, вчителі з великим досвідом роботи можуть заперечити і сказати, що ситуації бувають різними, — це так, але не треба забувати, що діти, яких ми навчаємо, — це наше відображення, і ми постійно тлумачимо їм, що не завжди потрібно говорити те, що думаєш, треба навчитись стримувати свої емоції. А як же східна мудрість: «Хто навчає і не виконує того, чого навчає, схожий на курку, яка, маючи крила, не літає». Отак. Зараз є безліч методик, які можна використовувати замість крику. Наприклад, ми в класі разом з дітьми створили пульт лише з двома кнопками: червоною та зеленою. І ми домовились, що, якщо в класі занадто шумно — я натискаю зелену кнопку, тоді ми маємо розмовляти тихіше, коли ж я натискаю червону кнопку — це знак, що ми маємо сидіти мовчки, як мишенята. І вони вже так до цього звикли, що самі, коли навіть на перерві надто шумно, беруть пульт і натискають кнопки.

Це, звичайно, особисто моя думка, і знаю, що не всі з нею погодяться. Але дитина, яка терпить менше образ, виростає людиною, яка більше усвідомлює свою гідність. «Чи не від того люди мордують дітей, а інколи й дорослих, що їх так важко виховувати, а шмагати так легко? Чи не мстимося ми покаранням за нашу безпорадність?» (О. Герцен)




Читайте також: 

Додати новий коментар