Чорнобильщина… SOS!

«Україна була всесоюзною житницею, всесоюзною кочегаркою, всесоюзним
курортом. Ми не дозволимо перетворити Україну у всесоюзний цвинтар»

Олесь Шевченко

(Виступ на мітингу перед Центральним стадіоном в місті Києві 13 листопада 1988 року)

Це було давно… Ніч… 26 квітня 1986 року… І почався в світі новий час — до і після…

Правда і кривда… Боротьба за правду «знизу» і брехня «зверху»…

Сталася техногенна безпрецедентна катастрофа, але забули «верхи», що у важкі для країни часи тільки гуртом можна подолати майже всі негаразди. Одночасно сталася катастрофа духовна. «Верхи» боялися за свою шкуру, за своє крісло, за свій партквиток. За совість не боялися, бо вона щезла після усвідомлення особистої відповідальності (якщо взагалі «верхи» були знайомі з такою категорією, як совість). Настала чорнобильщина…

Однак навіть у ній величезної поваги і подяки потребує група українських юристів під керівництвом голови юридичної комісії Української екологічної асоціації «Зелений світ», дійсного члена української наукової асоціації В. В. Вовченка, що провели незалежне розслідування обставин глобальної катастрофи та її наслідків. Вони спромоглися знайти, вивчити і видати на-гора (працювали, як справжні шахтарі, в глибинах закритих архівів СРСР) секретні дані (від кого? від свого народу?). Юристи надали документально підтверджені цинічні факти вивезення в перші дні катастрофи (30 квітня) з Києва дітей «высокопоставленных чиновников» при повному мовчанні членів ЦК Компартії України. Вони не побоялися, ще в складі СРСР оприлюднити наказ медичних підпанків з України за №24 від 11 травня 1986 року про зобов’язання лікарів ставити всім, хто обстежувалися в стаціонарі, діагноз «вегето-судинна дистонія», а 27 травня 1986 року розіслали секретний лист про категоричну заборону надавати дозу опромінення дітей в медичній документації. Наведу кілька документів.

«7 травня 1986 року. ВЧ-грама голови урядової комісії Б. Щербини до Ради Міністрів УРСР: «В связи с аварией на АЭС в последние дни отмечается значительный поток граждан, проживающих в Украинской и Белорусской ССР, в различные районы страны, в том числе в г. Москву. Многие из пребывающих требуют по прибытии медицинского обследования и госпитализации. Массовый выезд граждан носит несколько панический характер. Однако оценка обстановки после аварии свидетельствует о том, что после принятых мер пребывание на территории республики в настоящее время полностью безопасно».

І після такої «безпеки» починається потік постанов Мінохорони здоров’я СРСР про посилення режиму секретності щодо аварії, результатів лікування, ступеню радіоактивного ураження персоналу, що брав участь в ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, розпоряджень уряду про засекречування відомостей про захворюваність у зв’язку з аварією на ЧАЕС — не ставити в зв’язок захворювання від іонізуючих частин, гострі симптоми та хронічні захворювання особам, що брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС. Військово-медична комісія Міністерства оборони СРСР, до складу якої, безумовно, входили фахівці, які знали правду, надсилала Військовим комісаріатам роз’яснення, що віддалені наслідки проявляться через 5—10 років у вигляді лейкемії та лейкозу, раку шкіри. Але навіть і вони не могли собі уявити навали виникнення раку ЩЗ, при цьому називаючи дози у 1000 та 2000 рад. Високі медичні чини України, я їх називаю підпанками, миттєво взяли «под козырек». Правда, не всі. Окремо хочу сказати про лікарів, що не зламалися тоді, не скорилися. Це покійний лікар-чорнобилець Л. П. Кинзельський, це генерал медичної служби вельмишановний М. П. Захараш і ще кілька інших достойників.

Мені, як представникові Української екологічної асоціації «Зелений світ», вдалося розповсюдити це незалежне розслідування серед делегацій усіх країн, що брали участь в нараді СБСЄ в Москві у вересні 1991 року».

А ось шедевр! «Постановление Политбюро ЦК Компартии Украины от 30.V.1986 г., протокол №10, параграф 3. О плане мероприятий по усилению информационно-разъяснительной, воспитательной работы среди эвакуированного населения и тружеников зоны Чернобыльськой АЭС» в зв’язку з постановою ЦК КПРС від 22 травня 1986 року:

«Керівником групи ЦК Компартії України по координації виступів засобів масової інформації, культурного обслуговування евакуйованого населення, трудівників зони Чорнобильської АЕС призначили заввідділом пропаганди та агітації Л. М. Кравчука. Але абсолютно не зрозуміло, чому така Постанова йшла під грифом «СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО» (виділено в документі) і сам План під грифом «секретно». Начебто всі пункти Плану вміщуються в пропозиції кращого інформування людей, виступах по телебаченню і радіо, в культурному обслуговуванні тощо, але чому «секретно»? Правда, один пункт Плану мене дуже розсмішив (мабуть, це вже нервовий сміх): «Организовать в Чернобыле, Страхолесье, местах отдыха людей, занятых на аварийных работах, постоянно действующие лектории по актуальным вопросам внутренней и внешней политики КПСС и Советского государства, реализации решений ХХVІІ съезда КПСС». Чи не правда, саме це конче було необхідно ліквідаторам, втомленим після вкрай небезпечної роботи, і все під грифом «секретно»!

Майже через рік 24 вересня 1987 року Б. Щербина секретить відомості про погіршення стану здоров’я дітей, в тому числі, що були опромінені в утробі матері, відомості про віддалені наслідки та частоту спадкової патології нащадків, що зазнали радіаційного впливу, про збільшення частоти злоякісних утворень у населення, про захворюваність усіма видами променевої хвороби. А тепер зверніть увагу на «Примечание: настоящий перечень не распространяется на сведения, представленные Советской стороной в МАГАТЭ и опубликованные правительственной комиссией». Хитра примітка — так кому що представляли?

Надаю цинічне «секретно»: «Сведения о радиационной, физико-химической, теплофизической и сейсмической стойкости конструкций объекта «Укрытие» и другие сведения, свидетельствующие о неблагоприятных отклонениях от регламентированных параметров функционирования этого объекта». Тепер ми знаємо про аварійний стан об’єкту «Укриття», але чому знову повторюємо минулі помилки і починаємо будувати майбутню радіоактивну «матрьошку» — «Укриття-2»? Багато фахівців різних відомств не схвалюють таке рішення але… залишаємо нащадкам вирішувати «безпечність» спадку «мирного» атома.

І як акорд в какофонії знущання над своїм народом уже не «секретно» для групи експертів: «При оценке материалов об аварии на Чернобыльской АЭС и ликвидации ее последствий группа экспертов руководствуется: основними положеннями, изложенными в выступлении Генерального секретаря ЦК КПСС М. С. Горбачова по Центральному телевидению 14 мая 1986 г.». Цей виступ прозвучав аж на 19-й день після вселенської катастрофи. Але Михайлу Сергійовичу після відвертої «колискової» не соромно сьогодні бути в складі директорів Всесвітньої організації Зеленого хреста?!

Я тримаю в руках листівку — «Звернення Коростенського міського комітету Компартії України Житомирської області до народних депутатів України». П’ята роковина катастрофи. Читаю:

« — зростає кількість захворювань, особливо дітей, медицина безсила і не дає ніяких гарантій безпечного проживання,

— відповідальність за порушення, за нелюдське відношення до людей, які проживають чи виїжджають із зони, практично не існує. В умовах економічного хаосу, безгосподарності, гонитви за вигодою відомств, регіональних органів влади, навіть профспілок і без того скрутне становище забрудненої місцевості може стати катастрофічним».

Шановний читачу! Підніміть очі до першого абзацу статті, перечитайте — все безпечно! Але на спільному засіданні Ради Союзу та Ради Національностей Верховної Ради СРСР 25 квітня 1990 року заступник голови Ради Міністрів Української РСР К. І. Масик таки визнав: «Выступления отдельных руководителей и специалистов носили успокоительный характер. В иных случаях проявлялась их некомпетентность и нерешительность».

Секретність протягнулась на довгі роки, і вже в ранзі Президента України Л. М. Кравчук без погодження з профільними міністерствами видає Указ від 23 лютого 1994 року за №64/94 «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні». Указ цей був «не для печати» (так зазначено на титульному листі). Він викликав негативні відгуки як зі сторони керівників державних відомств, так і широкої громадськості. Лист до Президента Л. Кравчука від перших осіб Міністерства охорони здоров’я, Міністерства навколишнього середовища, Мінчорнобиля та Держатомнагляду містив у собі прохання відмінити дію Указу як того, що не пройшов експертизи, і не погоджений з регулюючими та контролюючими органами. Звернення до Президента Л. Кравчука з вимогою відмінити Указ підписали 18 неурядових організацій (в тому числі був і мій підпис). Відповіді не дочекалися. Однак по цьому Указу була прийнята постанова Кабміну України від 12 квітня 1995 року (теж «не для печати») про виконання Указу. Ось так відмічалася чергова річниця Чорнобильської трагедії. Чого ж ми тоді хочемо від МАГАТЕ?

То чи не існуємо ми й сьогодні в заспокійливій благодаті або в атмосфері бездушшя зі сторони можновладців, що постійно переобираються, і їм не вистачає часу на знайомство з гострими чорнобильськими проблемами?

Хоча… Важливим був висновок міжвідомчої наради в МНС (червень 2007 року) за участю Генеральної прокуратури України «Про стан додержання законодавства щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення ЧАЕС» — проблема подолання наслідків залишається гострою і потребує вжиття додаткових узгоджених заходів. Чого варте одне тільки зауваження Генеральної прокуратури: «неповною мірою забезпечується реалізація державної політики у цій сфері та контроль за діяльністю підприємств, залучених до подолання наслідків аварії на ЧАЕС».

Чи відчула Україна суттєвих змін за цей час? Змінюються уряди, міністри МНС, однак уже 33 роки поспіль залишаються ті ж самі проблеми. А чого ж «неповною мірою»? А зарплатню отримують повною мірою? Руйнівні здібності чорнобильського атому теж працюють повною мірою. То ж кому служить МНС? Невже втручання тільки жінок з Генеральної прокуратури України, як в свій час заступника генерального прокурора О. М. Колінько, а сьогодні заступника генерального прокурора Т. В. Корнякової може привести до тями (чи є надія?) владних мужів, які не спроможні налагодити роботу Державного департаменту — Адміністрації зони відчуження, де у тимчасових сховищах ЧАЕС знаходиться понад 2 млн куб. м радіоактивних відходів? І правила радіаційної безпеки при операціях з металобрухтом, лісопродукцією, продуктами харчування теж не дотримуються.

Під час реформування Міністерства охорони здоров’я України було ліквідовано відділ радіаційної безпеки та медичних проблем катастрофи на ЧАЕС. Це ж абсурд! Ліквідовано саме в країні, де сталася глобальна радіаційна катастрофа (19 серпня 1986 року в Японії та в місті Осака в молоці матері-годувальниці були знайдені чорнобильські радіонукліди!). Такий же «беспредел» не минув і Мінприроди та Мінагрополітики. Не час згортати сувій чорнобильських проблем. Ця структура має забезпечити регулюючу, організаційну, методичну, координаційну діяльність радіаційної безпеки країни. Необхідно контролювати наслідки Чорнобильської катастрофи, поводження з джерелами іонізуючого опромінення, прогнозувати дозові навантаження, затверджувати санітарно-гігієнічні норми. Хто сьогодні відповідає за безпечність води, що попадає в «тимчасові могильники» з радіоактивним брухтом в 30-кілометровій зоні?

Термінової та надзвичайної уваги потребує затвердження Кабміном України перерахунку Національною комісією з радіаційного захисту населення України одержаних населенням радіаційних доз за перший рік катастрофи. А далі — неправдиві висновки про стан здоров’я постраждалих для міжнародної спільноти — МАГАТЕ та ВООЗ.

Навантаження радіоактивним йодом щитоподібної залози і не проведення йодної профілактики зробили свою першу чорну справу. Одночасно діяли і короткоживучі радіонукліди, одночасно людина отримувала опромінення через повітря, воду, продукти харчування. За 23 роки радіоактивний цезій і стронцій грунтовно «попрацювали» в м’язах та кістках людини, що видно по багатьох статтях та монографіях солідних учених з Центру радіаційної медицини з описом серйозних захворювань. Але саме з цього Центру пішли занижені несправжні розрахунки по Методиці-97. У ній непросто було розібратися, бо існував страшний тиск «наукових авторитетів» у поєднанні з підтримкою зацікавлених осіб, які в перші дні замовчували дійсний стан речей. Тобто одна рука писала наукові трактати, а друга викреслювала на міжнародному рівні правдиві дані. Національна комісія з радіаційного захисту населення України давно викрила такі шахрайські дії, але пройти чиновницькі жернова не всім під силу. НКРЗУ після довгих перевірок неправдивих методик розрахунку давно б’є в набат про необхідність оприлюднення справжніх доз. Так, голова НКРЗУ академік

Д. М. Гродзинський виступав на попередніх комітетах з чорнобильських проблем Верховної Ради України, доводячи, що дози применшені в 200—300 разів (!), вимагав оприлюднення справжніх доз, направляв обґрунтовані дані, витримував страшенний тиск від популістів різного рангу. Але… І в наш час свідомо затримувалися подання вимог НКРЗУ до Кабміну України. Мій виступ з трибуни Верховної Ради України на парламентських слуханнях до 20-х роковин Чорнобильської катастрофи про необхідність перерахування доз, що були отримані в перший рік ліквідаторами та населенням, теж не був почутий. У січні 2008 року вийшла стаття, де вчений секретар НКРЗУ, професор В. К. Калина та член НКРЗУ, завідуючий лабораторією радіобіології, доктор біологічних наук Ю. К. Кутлахмедов надали роз’яснення в необхідності перезатвердження доз. Завдяки професору В. Б. Георгієвському (НІІКЦ «СпецЕко») доведено, що в деяких місцевостях дози, розраховані по Методиці-97, применшені до 800 разів. Але знову але… Документи надсилаються до Кабміну для ознайомлення та затвердження. Звідти дорога веде до МЧС, далі «фахівці» відправляють життєво важливі дані до Мінохорони здоров’я, а порочний цикл завершується в Центрі радіаційної медицини, звідки пішли необґрунтовані суттєво занижені розрахунки дозового статусу населення України. Будь-яка доза, відмінна від нуля, якою б малою вона не була, є канцерогенною та генетично небезпечною. Такий висновок був зроблений за два роки до Чорнобильської катастрофи в журналі Міністерства охорони здоров’я колишнього СРСР. Ні для кого не секрет, що перші амбулаторні картки постраждалих переписувались, а молоді люди — ліквідатори, що працювали в перші дні на роботах біля руїн четвертого блоку, так і не дочекалися розшифрування своїх «рентгенонакопичувачів». Ось де готувалася база для брехні на весь світ про незначні медичні наслідки Чорнобильської катастрофи для висновків експертів у Відні по останньому Чорнобильському форуму-2005, які Україна спокійно проковтнула. Досі немає офіційного протесту проти таких висновків.

Благодійним «Фондом спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи» разом з київським НВП «ТехноКоМ» та Громадською організацією чорнобильців «Земляки» в грудні 2007 року було перевірено стан здоров’я 115 дітей, народжених від дітей, евакуйованих з Прип’яті, тобто вже онуків Чорнобиля. Усі вони мають букет захворювань, по 3—4 хвороби у однієї дитини. Роботи доктора медичних наук М. А. Пілінської довели цей феномен на рівні поламаних хромосом. Високопрофесійною працею М. Пілінської пишаються, її цитують за кордоном, але на представлення Державної премії України подаються інші прізвища, і не тільки на мою думку, що не достойні високого звання лауреата.

Багатьма добродіями зібрані чималі кошти на будівництво майбутньої лікарні «Україна-3000». Але хворіють діти сьогодні, в 2019 році. Головна дитяча лікарня країни «Охматдит», територія якої в центрі Києва, не дає жити багатьом ненажерам, потребує термінового надання статусу Національної лікарні. Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я теж дотримується такої позиції. Але чиясь політична воля роками гальмувала цей процес. 18 квітня після парламентських слухань до 22-ї роковини Чорнобильської катастрофи завдяки голові Комітету з питань екологічної політики, природокористування та наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України А. І. Семинога та першого його заступника М. Х. Шершуна 446 народних депутатів України проголосували за надання лікарні «Охматдит» статусу Національного, а Президент України Віктор Ющенко своїм Указом від 30 травня 2008 року за №484/2008 закріпив цей високий статус дитячої лікарні всієї України.

Парламентські слухання до 23-ї роковини Чорнобильської катастрофи для багатьох лікарів, голів обласних та районних рад, голів партій, представників профспілкових організацій, благодійних фондів тощо закінчилися тим, що вони не отримали довгоочікуваного свого виступу. Люди їхали з забруднених радіонуклідами областей України (Житомирська, Волинська, Чернігівська), щоб поділитися своїми пропозиціями задля поліпшення соціального становища чорнобильців у скрутний для нашої країни час. Вони сподівалися, що може саме їх виступ почують можновладці й приймуть на Верховній Раді доречні рішення. Але головуючий на той час у парламентських слуханнях перший заступник голови Верховної Ради України О. В. Лавринович дотримався «дисципліни» і закрив слухання рівно через три години. А чи не можна було продовжити (дуже можна було б!) виступи на годину чи дві? За 23 роки катастрофи тема майбутнього морального та фізичного здоров’я Українського народу раз на рік заслуговує бути почутою тільки три години! Прикро!

В Україні вийшла книга М. В. Карпана «Чернобыль. Месть мирного атома». Ця книга корисна всім, починаючи від пересічного читача, студента до сивого академіка. Ця книга необхідна всім, хто живе в Україні, вона потрібна всім мешканцям нашої планети для того, щоб залишилося життя на Землі. Надзвичайно цікава, легко написана, а саме головне — правдива в історичному і в фаховому плані. Чи знайомі з нею чиновники, що прилаталися до чорнобильського крісла чи зробили якісь висновки? Кому вигідно використовувати землю України для будівництва десятків нових блоків і зробити з колись квітучої України цвинтар з радіоактивними відходами?

А висновок може бути один. Чорнобиль — надовго. І синергідна його дія з іншими фізичними та хімічними чинниками руйнує захисні сили людини. Радіаційні плями різного походження розкидані по всій Україні. Тому увага до чорнобильських проблем має бути для України першочерговим питанням для зростання здорового в фізичному і духовному розумінні прийдешнього покоління. Необхідно організувати цілорічне оздоровлення дітей із радіаційно забруднених територій в Східниці (Львівська область) у відповідності до Постанови Кабміну України від 4 лютого 1999 року «Про затвердження Програми розвитку курорту Східниця» як Всеукраїнського дитячого курорту. Ця місцевість з унікальними мінеральними водами, що містять необхідні для крові сполуки заліза. Гірське чисте повітря. Карпати необхідні дітям!

І якщо світове суспільство хоче вижити, якщо воно розуміє усю необхідність відмови від виробництва ядерної зброї, про це щойно заговорили гарячі голови, то перш за все, без усіляких меж необхідно відмовитися і від будівництва атомних станцій, на яких виробляється плутоній, і від розробок уранових рудників. Не можна гнати за кордон «дешеву» (за рахунок здоров’я українських працівників) електроенергію. Її Україні вистачає.

То чи вдасться нам вичавити Чорнобильщину?




Читайте також: 

Додати новий коментар