Сім’я Галини і Володимира Гелаш
 Наше подружжя щасливо живе разом вже 21 рік. Головне сімейне щастя — наші діти: старша донька — Надія, 17 років; середня — Катерина, 15 років; молодша Ольга, 12 років.
Про що може мріяти дитина? Мабуть, про любов і турботу з боку батьків і родичів, про добре здоров’я, про можливість реалізувати свої природні здібності і захоплення, про добрих друзів а також повагу з боку педагогів. Чи не так? А ще про що? Щоб побувати у міжнародному дитячому центрі «Артек».
Всі три доньки засвоїли навички вокального співу, малюнку, декоративного розпису, вишивці, бісероплетіння, виготовлення м’яких іграшок та поробок з картону, ліплення з глини. Ми радіємо їх успіхам у клубі бальних танців, навчанню у музичній та художній школах. Дві старші доньки займають призові місця у районних і міських етапах Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт учнів — членів Малої академії наук України з німецької та англійської мови та літератури, зарубіжної літератури, фізики та астрономії. Наші діти є лауреатами і дипломантами різноманітних творчих конкурсів і фестивалів у Святошинському районі, місті Києві і всеукраїнських. У 2007 році вони стали переможницями регіонального етапу IV Всеукраїнського конкурсу «Таланти багатодітної родини» у номінації «Патріотична пісня» і Міністерством України у справах сім’ї, молоді і спорту премійовані поїздкою до МДЦ «Артек». Вся наша сім’я вже п’ять років бере участь у фестивалі традиційної культури родини «Родовід» і успішно представляє Святошинський район у столиці... Може саме тому працівники управлінь освіти, культури, сім’ї і молоді, внутрішньої політики району і міста, Київського міського центру сім’ї «Родинний дім», керівники профспілкових і громадських організацій по-доброму знають нашу сім’ю. Бо вони нагороджували нас дипломами, грамотами і подяками, а ми завжди залишали їм на згадку відеоролики зі свят, у яких брали участь.
А про що мріють батьки? В першу чергу — про здоров’я і духовну єдність сім’ї, про можливість постійного самовдосконалення кожного. До цього ми постійно докладаємо свої зусилля. Наші діти практично здорові, отримують можливість розвитку за своїми уподобаннями. Старша донька навчається в Університеті ім. Б. Грінченка по спеціальності «Німецька філологія». Катерина навчається у десятому, а Ольга — у сьомому класі спеціалізованої середньої школи №131. За два роки вони знову випускники. Знову сімейна радість, чи не так?
Наша сім’я сумлінно працює на сьогодення і майбутнє своє і нашої держави України. Чи ми можемо розраховувати на взаємну повагу до наших прав від своєї Батьківщини? Право на житло в людських умовах?
Батько у сім’ї, Гелаш Володимир Юрійович, ветеран Збройних Сил України (з 1997 p.), учасник бойових дій у Афганістані (1980–1981 pp.) наприкінці 1998 року за станом здоров’я був звільнений у запас із правом залишення в гарнізонній черзі на отримання житла — 4-кімнатної квартири.
За всі дванадцять років перебування у запасі Збройних Сил України Міністерство оборони України квартиру так і не надало. Наша багатодітна сім’я мешкає вп’ятьох у кімнаті 18 кв. м, тобто на кожного члена сім’ї припадає 3,6 кв. м! Про які «санітарні норми» можна тут казати? І це протягом останніх 12 років!
На числені звернення нашої сім’ї до голови КМДА, народних депутатів України, міністра оборони України, генерального прокурора України, прем’єр-міністра України, президента України ми отримуємо «стандартну» відповідь про те, що 4-кімнатних квартир до житлової комісії гарнізону міста Києва надходить на рік 1–2 або не надходить зовсім. Тобто житла потрібно «чекати» ще 50–70 років!
Ми з дружиною віддаємо свою енергію і час всебічному вихованню дітей і роботі в громадських організаціях Святошинського району і міста Києва.
Родина Гелаш
|
