Як стати розвинутою країною світу

Мої перші враження від Кореї дуже схожі на перші враження від Америки. Вас зустрічає величезний сучасний аеропорт, далі – гарна дорога, на якій безліч великих автомобілів. Трохи згодом з’являється великий мегаполіс Сеул, де також видніються сучасні багатоповерхові будинки зі скла та бетону. Зараз корейська економіка посідає 12-те місце в світі, а по рівню ВВП на душу населення Корея відповідає середньому рівню країн Європейського Союзу.

Дуже цікаво, якщо врахувати, що стрімкий економічний ріст відбувся порівняно недавно – за останні 15-20 років. І все це Корея, – країна яка після закінчення Другої світової війни звільнилася від багаторічної японської окупації, пройшла болісний час поділу на Північ та Південь, а потім спустошливу війну 1950-53рр, і багато років військової диктатури. Перші демократичні вибори відбулися в Південній Кореї в 1987р., також в кінці 80-х почалися економічні реформи, зміни та перетворення, які вивели країну на одне з чільних місць у світі. Одним словом, це дуже цікавий приклад швидкого розвитку і для нас. Зараз, після недавніх подій та політичних змін в нашій країні всі ми замислюємось, як же нам розвиватися далі, як реалізувати той великий потенціал, який має Україна та стати на один рівень з розвинутими країнами світу. Південна Корея пройшла такий шлях зовсім недавно, тому ми можемо багато чому навчитися на прикладі її розвитку, та уникнути багатьох помилок.

Одним з моментів, який відразу впадає в око – це надзвичайна працьовитість корейців. Для них вважається нормальним допізна засиджуватися на роботі, працювати в суботу, та навіть у неділю. Вулиці рясніють безліччю магазинчиків, ресторанчиків. Все це – приватний, сімейний бізнес. Здивувало мене те, що в своїй свідомості корейці не розділяють поняття робота – сім’я чи особисте життя, для них це все одне – життя. Тому часто можна побачити в невеличкому магазинчику, що десь за ширмою є лежанка, на якій господарі сплять вночі, чи можуть поїсти вдень. Ці магазинчики працюють з раннього ранку до пізнього вечора (до 23 і навіть довше), а вихідні чи скорочені дні господарі самі призначають собі і досить рідко. Та й за прилавком на протязі дня можна побачити самих різних членів сім’ї, починаючи від бабусі з дідусем й закінчуючи дітьми – учнями середньої школи.

Одна з особливих граней корейської душі – швидкість. Вони все люблять робити швидко. Там де в нас витрачається безліч часу, тут все відбувається просто миттєво. Коли треба протягнути кабель через вулицю – немає проблем, ніхто не перегороджує рух на декілька днів, а просто на червоне світло світлофора протягують кабель, коли загорається зелене світло – його підіймають, щоб машини проїхали, а на червоне знову продовжують монтувати на опорах – і готово. Поруч з університетом де я знаходжусь будують школу, і вона зростає просто на очах. При цьому видно, що починається робочий день о 7:00 ранку, за декілька хвилин до цього часу лунає музика, робітники роблять фіззарядку, потім розподіляється робота – і всі починають працювати, а ж до пізнього вечора – до 18-19, і навіть довше – все це одна зміна. При цьому працюють часто і в неділю, не кажучи вже й про суботу. Бувають інколи й вихідні дні, але вони пов’язані, напевно з процесом будівництва. А взагалі, в Кореї вихідний – лише неділя, субота тільки скорочений робочий день, а відпустка триває всього від трьох до десяти робочих днів на рік. Без такої працелюбності та старанності, Корея, яка майже не має природних ресурсів і існує лише за рахунок своєї промисловості, просто не змогла б вижити, не кажучи вже про те, щоб підтримувати свій теперішній високий рівень життя.

Інший момент, який просто неможливо не помітити в Кореї – це прагнення до навчання. Воно настільки велике, що самі корейці часто жартівливо називають його «національною хворобою». Починаючи з найменших класів, всі учні окрім звичайних шкіл відвідують і позашкільні навчальні заклади де вони займаються додатково до основної програми, роблять домашні завдання, чи вивчають інші дисципліни. Кожен день можна побачити як пізно ввечері учні старших класів повертаються додому – інколи навіть об 11 годині вечора. У всіх є бажання здобути вищу освіту, без якої тут неможливо отримати гарну роботу та кар’єрне просування.

Коли сказати про культуру корейців одним словом, то можна вжити слово «сім’я». Це проявляється навіть у мові: інших людей, знайомих, прийнято називати як родичів, наприклад: дядько, тітка, старший брат, старша сестра, молодший брат. Корейці – дуже товариські люди. Для них просто нестерпно, наприклад, їсти наодинці. Тому часто доводиться бачити як сім’ї, компанії друзів, вечеряють разом в невеличких шіктанах - ресторанчиках. Мене вразило те, що автомашини тут, як правило заповнені людьми, а не такі як в США, коли в величезного розміру машині в більшості випадків сидить одна людина. Саме корейська патріархальна сім’я зіграла велику роль у перетворенні одної з самих відсталих країн нашої планети в велику індустріальну державу. Діти в Кореї живуть зі своїми батьками доти поки самі не створять своєї сім’ї, та виховуються в покорі та повазі до них. Батьки в свою чергу, піклуються про освіту дітей, а діти, за звичай це старший син, залишається з батьками після свого одруження, опікуючись ними. Таким чином на державу лягає значно менша ноша різноманітних соціальних виплат: пенсій, стипендій, допомоги. Через це в країні дуже низький рівень податків.

Вражає також ставлення корейців до природи. В місті кожне дерево пронумероване, акуратно підрізане, часто підперте з різних боків, з кожного стирчать невеличкі пластмасові пляшечки з підживленням. Варто сказати, що 70% території Кореї займають гори покриті лісами. Місць для сільськогосподарського виробництва дуже мало, та й земля ця далеко неродюча – глиниста. Але, працьовиті корейці й на таких землях умудряються вирощувати врожаї. Мене дуже вразило те, що у винограднику кожне гроно старанно загорнуте в окремий паперовий пакетик. На схилах гір можна побачити багато сходинок, терас – це невеличкі поля, відвойовані в гір, які господарі старанно обробляють.

Впало мені в око й те, що серед корейців майже не зустрічаються огрядні люди. Чому, адже сьогодні вони часто пересуваються на автомобілях, так само як і американці? Звичайно, тут є різні причини, одна з них – здорова їжа, про яку можна написати окремі книжки. Впливає також і моторний, енергійний характер корейців, який просто не дає накопичуватися залишкам невикористаної енергій. А ще слід зазначити масове захоплення спортом. Крім того що існує безліч майданчиків, невеликих залів, де можна займатися різноманітними видами спорту, часто доводилось бачити, як службовці з довколишніх офісів зібралися під час обідньої перерви пограти в «корейський» футбол – перебивати м’яч ногами через сітку. Ввечері жінки старшого віку ходять пішки кругами по стадіону, чи просто по вулиці, - тому що в день вони зайняті сидячою роботою. Люблять також корейці гуляти по довколишніх горах – і для здоров’я корисно і для ока приємно.

Звичайно, своїх проблем не бракує й тут. Стрімкий ріст рівня життя та матеріального благополуччя привів до підриву сімейних традицій: почала стрімко зростати кількість розлучень. Так, рівень розлучень зріс із 0,7 на 1000 жителів у 70-ті роки та 1,1 у 1990р. до 2,8 на 2001 рік і по цьому показнику Корея вийшла на перші місця серед розвинутих країн світу. Адже жінки отримали можливість достатньо заробляти, щоб утримати себе; також впливають руйнівні для сім’ї ідеї з заходу. Традиційна модель сім’ї, побудована на чітких традиціях зовнішньої покори жінки чоловікові, дітей батькам, й вже не може утримати сім’ю разом, якщо вона ненаповнена глибоким внутрішнім змістом. Але це тільки ще раз підтверджує відомий факт, що ріст матеріального рівня життя повинен обов’язково супроводжуватися адекватним ростом моральних цінностей суспільства в цілому та його індивідуумів зокрема. Якщо людина не розвивається в духовному плані, то ніяке матеріальне благополуччя їй не допоможе, а навпаки збільшить можливості до зловживання та моральної деградації.

В Україні, завдяки «Оранжевій революції», зараз стрімко розгортаються події, відбуваються політичні та економічні зміни. Ця революція була, можна сказати, революцією в свідомості громадян, пробудження та піднесення найкращих внутрішніх якостей та цінностей суспільства. Але зараз, коли вона минула, нам не слід перейматися лише вирішенням матеріальних проблем, ростом зарплат, пенсій, соціальних виплат, а думати й про не менш важливий розвиток нематеріальних цінностей – високоморальних цінностей добра та любові. Особливо це стосується перехідних часів, коли ідеали старої ідеології втрачають свою цінність, а нові знаходяться ще в зародковому стані. Ні для кого не є таємницею, що життя без мети – порожнє життя, яке може призвести до самих непередбачених наслідків.

	Tweet
	Нравится