|
Це було десь в 3-му класі. Я був невгамовний й носився по школі як вітер. А вчителька мені казала: „В тебе така біла сорочка, мати з такою любов’ю випрала та попрасувала її. Ціни мати, вона в тебе одна.” Ці слова мене дуже вразили.
Я потім намагався наскільки тільки міг допомагати мамі, але вітер в голові брав своє. Я забував про все, друзі, вуличний собака, улюблений спорт, це все мене цікавило значно більше. Додому я прибігав поїсти та поспати. Так йшло моє дитинство. Але одного разу в наш дім прийшло те, що рано чи пізно приходить до усіх. Мами не стало. Я плакав декілька днів, життя начебто зупинилося. Тоді я ходив до 8 класу, мій молодший брат до 5, а сестричці було лише 5 років. Батька в нас не було, він вже давно зник серед любителів спиртних напоїв. Моїм сльозам не було кінця.
Я постійно питав: „Мамо, мамо чому ж ти нас покинула?”, - але відповіді так і не було. Тоді я все згадав про матір, як вона працювала на роботі з ранку до ночі, прала руками наш одяг, готувала нам їсти, підтримувала добрим словом та ніжним материнським поцілунком у важкі моменти. Лише після її смерті я став її цінувати й зрозумів що мати для дитини - це все. Але чому ми розуміємо й починаємо цінувати інших тоді, коли їх вже немає з нами? Якби я це все зрозумів раніше, можливо все було б інакше. На щастя ми не стали сиротами, й не попали до дитячого будинку, нас захистили від недолі добрі руки старшого брата з дружиною. Вони виховали нас, дали освіту, одним словом поставили на ноги. Я пам’ятаю що їм допомагали багато жінок: подруги мами, колеги по роботі, матері моїх друзів. Я хочу ще і ще раз подякувати усім тим, хто не кинув нас в ту лиху годину.
Сьогодні на передодні 8 березня, я хочу низько вклонитися усім матерям, подякувати за їх любов і турботу. Хочу сказати усім чоловікам цініть, любіть, бережіть своїх мам, дружин, сестер та дочок. Нехай в ваших сім’ях завжди панує істинна любов.
Анатолій Кінін
|
Рідна моя мати
