|
Нещодавно моя знайома зацікавилася питанням прав людини, і я зрозуміла, що в одному реченні я це їй пояснити не зможу. Тому вирішила написати статтю на цю тему, оскільки питання прав людини та її захисту безпосередньо пов’язано з самою концепцію посилення громадянського суспільства, а саме: «Всі громадяни України отримають можливість вимагати та використовувати свої права у відповідності з міжнародними стандартами через зміцнення громадянського суспільства з наголосом на захист жінок та інших категорій населення, що знаходяться у менш вигідному становищі». В наш час глобалізації, коли стосунки людей стають все більш активнішими і ламають бар’єри кордонів, культур, рас і віросповідань, в еру буму інформаційних технологій, коли є доступ до багатьох ресурсів, людина прагне знати і захищати свої права. Останнім аргументом важливості цього питання є те, що реформація ООН, започаткована колишнім Генеральним Секретарем ООН Кофі Ананом наприкінці 1990-х, передбачає включення складової прав людини до всіх ланок діяльності міжурядової структури. Почнемо з визначення. Права людини – права, які кожний має лише тому, що він є людиною, якими всі люди володіють однаковою мірою і які є невід’ємними. Вони є соціальними і політичними гарантіями, необхідними для захисту особи від посягань на людську гідність з боку сучасних держав і сучасних ринків. З визначення можна побачити, що прав в людини багато (всі вони прописані в Конституції України), але ми з вами не правники, і постає питання – чи вміємо ми ними користуватися? В цьому нам допомагають правозахисні організації. Пропоную звернутися до фахівця в цьому питанні, пана Євгена Захарова, голови правління Української Гельсінської спілки з прав людини, з посилання на його статтю щодо діяльності правових організацій. Правозахисні організації (ПО) — це особливий вид недержавних неприбуткових організацій, діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав і свобод людини, ефективний контроль за їхнім дотриманням державою, її органами і посадовими особами. ПО сприяють зменшенню організованого насильства, здійснюваного державою. Для цього вони працюють одночасно в трьох напрямках: 1) захист прав людини в конкретних випадках (ця допомога повинна бути безкоштовною для заявника), громадські розслідування фактів порушень прав людини державними органами; 2) поширення інформації про права людини, правове виховання; 3) аналіз стану з правами людини. Але якщо ви думаєте, для кожної категорії права є окрема група правозахисників, то ви помиляєтесь, їм доводиться мати справу з усіма видами одночасно, на додаток ще й порівнювати їх відповідність міжнародним документам, які ратифікувала Україна, як зобов’язання до виконання. Заздрити немає чому. До того ж, діяльність ПО не обмежується лише контролем за державою, що випливає з визначення. Не менш специфічні відносини правозахисних організацій з іншою частиною громадянського суспільства, що можуть бути далеко не безхмарними. Недержавна організація захищає інтереси певного колективу, конфлікти інтересів у суспільстві неминучі, і правозахисні організації за своєю природою повинні залагоджувати ці конфлікти. Фактично ПО повинні відігравати роль буфера між суспільством, державою і різноманітними суспільними групами. Можна було б порівняти їх з імунною системою організму. При цьому, не виключена ситуація, коли правозахисники будуть відстоювати інтереси держави у випадку загрозливої поведінки яких-небудь екстремістських, радикальних структур громадянського суспільства. Зі свого досвіду, серед найбільш активних правозахисних груп можу назвати Харківську правозахисну групу, Українську Гельсінську спілку з прав людини та Вінницьку правозахисну групу. На завершення хотіла лише зауважити, що заходячи сьогодні на сайт УГСП, я побачила чергове оголошення про тендер «Права людини в Конституції України», розміщене фондом «Відродження», що свідчить про неабияку зацікавленість грантодавців в посиленні правозахисної складової нашої країни в прагненні до побудови відкритого громадянського суспільства.
Яна Салахова
|