|
 У сучасній літературі, присвяченій проблемам народжуваності, вже достатньо ствердилась думка щодо соціальної природи потреби в дітях.
За існуючими поняттями «інстинкт продовження роду», «інстинкт материнства», «інстинкт батьківства», що говорять про еволюційно детерміновану біологічну потребу мати дітей, криється в основному значення статевої потреби, але потреба в дітях і статева потреба – це два самостійних, часом суперечливих видів потреб, що обумовлені різними мотивами, цінностями, відносинами.
Розділення статевої потреби та потреби в дітях, відмінності між ними – це результат розвитку людського суспільства. В міру становлення самосвідомості людини, оволодіння технікою різнопланової контрацепції, потреба в дітях все більше і дальше відмежовувалася від статевої потреби. Поява дитини в родині сьогодні оцінюється в абсолютній більшості як результат усвідомлення подружжя необхідності, потреби продовження роду, потребу створення міцної сім’ї.
Бажання мати дітей – це щось суто індивідуальне, ступінь любові до дітей, відчуття їхньої необхідності в особистому житті, прагнення виявити до них увагу і турботу.
Потреба в дітях певною мірою закладена природними силами, життєвими силами людини – задатками індивіда, вродженою здатністю та здібністю до різного роду активності, що перетворюються в стійкі мотиви діяльності індивіда, у тому числі його репродуктивної діяльності.
Репродуктивна функція – це функція відтворення. Вона є фізіологічною. Завдяки їй і саме нею вирішується, коли народжуються діти і скільки їх буде. Батьки свідомо, чи несвідомо враховують свої реальні життєві умови та можливі перспективи їх зміни з появою дитини, матеріальний стан сім’ї, бажання чи небажання когось із подружжя чи родини, поява нащадка, тощо. Важливими є й особливості суспільних норм, конкретних соціальних обставин. Так, в період соціальних невпевненостей або катаклізмів помітно знижується кількість новонароджених: ті батьки, що відчувають свою відповідальність перед майбутньою дитиною, не наважуються пустити її в такий неупорядкований, жорстокий світ. Така тенденція зберігається доти, доки суспільство навіть за складних умов не надасть батькам реальних гарантій щодо майбутнього їхніх дітей. Доки таких гарантій не буде, діти народжуватимуся і виховуватимуться у найменш відповідальної частини населення, у людей, що керуються не усвідомленою високоморальною потребою в продовженні роду, що базується на відповідальному батьківстві, а переважно імпульсивним статевим збудженням і найменш здатні створити для народжених дітей нормальні умови життя.
У наш час значна частка подружніх пар, а значить майбутніх батьків, в силу певних сучасних економічних умов і виховання, самоаналізу і самодисципліни розуміє, що батьком і матір'ю просто так бути не можна, що дитина повинна бути запланована, її поява на світ має бути бажана, більше того - жадана.
За даними наших досліджень, виконаних в рамках програми “Сім’я і діти України”, згідно якої в 4-х регіонах України спостерігається 8000 сімей, в яких були вагітні жінки, з безперервним тривалим моніторингом за даними та народженими дітьми, усвідомлене батьківство, бажана вагітність мала місце в 48 % . На жаль, в 52 % народжень дітей – вагітність у матерів була не запланована, випадкова, а відтак у 65 % із цих сімей у подружжя не сформувалось чіткої і стабільної установки на духовно-психологічну потребу мати нащадка, потребу продовжити рід, нести перед ним відповідальність за народження здорової дитини.
Народження дитини – акт прийняття батьками відповідальності за його долю перед своєю совістю, перед родом, перед суспільством, нарешті – перед Богом. Тому кількість дітей у родині - це не тільки міра потреби в дітях, але і міра прийнятої на себе в майбутньому великої відповідальності за їх здоров’я, добробут, долю.
Найважливіший мотив потреби в дітях зводиться до продовження роду, точніше, у соціально-психологічному аспекті - до самореалізації себе як повноцінної в фізичному і духовному плані особистості: прагнення і жінки і її чоловіка втілити себе в потомстві, передати дітям свої кращі якості, залишити після себе нове життя.
Народження та виховання дитини – загальнодоступний і найнадійніший спосіб «матеріалізації» творчого періоду життя подружжя, оскільки процес виховання дитини, забезпечення здорового її розвитку вбирає в себе всі основні потенціали особистості: душевний, творчий, культурний, виховний, пізнавальний, конструктивний, педагогічний і т.д.
Діти – це найважчий, а тому і найбільш дорогий плід людського творіння. Він найдорожчий не тому, що його важко утримувати матеріально, а тому, що на нього затрачається величезна кількість часу і сил. Саме в такому соціально-психологічному контексті має виховуватись молодь, готуючись до створення сім’ї.
Дитина приходить у світ і “вмикає” виховну функцію родини. Саме тут дитина засвоює найсуттєвіші правила поведінки. Родина формує світогляд дитини, її ставлення до праці, надбання знань, до інших людей, перед усім до родичів, близьких і просто оточуючих, до світу природи і до суспільства, до себе самої. Усі інші впливи (дитячого садка, школи, соціального середовища) вже тільки довершують підмурок сімейного виховання, або створюють в житті дитини конфлікт, якщо вимоги і правила вдома і поза його стінами різняться. Це в майбутньому може створити значні проблеми, і в будь-якому разі життя цієї дитини, коли вона виросте, буде нелегким. Мало оточити дитину увагою, створити їй всі “матеріальні” умови. Важливо сформувати у неї установки на основні людські цінності з належним їх ранжируванням, виховати самостійність, прагнення розв’язувати максимально, без сторонньої допомоги складні проблеми, брати на себе відповідальність за якість свого життя. Зробити це є значно важче, ніж просто опікати дитину.
Однак діти це і найбільш вдячний об'єкт вкладених в них знань і умінь, тому мати і батько одержують від своїх дітей ні з чим не зрівняну «віддачу» у вигляді дитячої любові і прихильності, поваги, подяки за виховання та освіту. Успіхи дітей є джерелом постійного душевного тепла і задоволення батьків, джерелом їх здоров’я, наснаги, довголіття.
Таким чином, потреба в дітях як соціально-психологічне явище включає в себе елементи суспільного й індивідуального плану. З однієї сторони це установки батьків, що відповідають певному сформованому соціально-історичному типу родини (сім’я із здоровим способом життя, набожна, багатодітна чи малодітна сім’я і т.д.), з іншої - це ступінь любові до дітей, це розуміння святості і колосальної значимості народження дитини в родині, бо родина залишається тією безсумнівною цінністю, що створює для дитини відносно незалежне від “перепадів” соціального клімату середовище, таку важливу для дитини атмосферу психологічної захищеності.
Зореслава Шкіряк-Нижник,
Людмила Слободченко,
Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України
"Спеціально для газети "Справи сімейні"
|
