|
Все в житті тече і змінюється. Недаремно древньогрецький філософ Геракліт казав, що неможливо увійти двічі в одну й ту ж саму ріку. І це правда. Так, дійсно, все змінюється з часом. Але потім, рано чи пізно, знову «все повертається на круги своя». Тільки на іншому рівні…
Люди з давніх давен тягнулися ближче до природи, до землі. І в боротьбі за краще життя вони будували більш міцні і надійні кам’яні споруди, фортеці і навіть цілі міста для постійного мешкання і захисту від зовнішніх ворогів.
Отже, з розвитком цивілізації і появою мегаполісів екологічна ситуація на зеленій планеті набула критичного стану. Психологи стверджують, що для багатьох людей проживання у великих містах — це постійне знаходження в напружених, стресових умовах. Воно й зрозуміло. Люди втомлюються від міського, занадто гамірного і скаженого темпу життя.
Агресивне середовище, в якому вимушена переважну частину часу перебувати міська людина, а також ті екстремальні ситуації, в яких вона опиняється майже кожного дня, негативно відбивається на її психіці. Вона стає дратівливою, озлобленою і жорстокою. Або, навпаки, стає млявою і байдужою до всього. На жаль, і одне, і друге — це ознака дискомфорту і деградації.
Загрозливий вплив довкілля, що суттєво вже встиг зруйнувати людину, примушує її шукати найбільш підходящі для неї гармонійні і природні умови життя, рівень вимог до якого невідступно зростає. Це пов’язано, між іншим, з пошуками достойної роботи із відповідною зарплатою, а також із необхідністю весь час вживати додаткових зусиль, аби вижити в місті.
Всі ці обставини і спричинили виникнення своєрідного руху сучасності — родових помість. Ідею цих поселень можна висловити трьома фразами — побудувати дім, посадити дерева, виростити дітей. А це означає: домашній затишок і щаслива сім’я, улюблена робота і здорові діти, радісне теперішнє і цікаве майбутнє.
В першу чергу, такі помістя — це ділянки землі, на якій посаджені квіти і кущі, плодові та лісові дерева. Це не тільки затишний дім із лазнею і ставком, а ще й певний спосіб мислення.
Так жили наші предки. Їх поклик, поклик генів і крові, повертає нащадків до землі. Десятки, сотні, а може вже й тисячі людей, які ще п’ять років тому були звичайнісінькими сім’ями, тепер стали постійними мешканцями родових помість по всій Україні. Вони є навіть у кожній області. І так буде жити чимала і все більш зростаюча кількість ентузіастів подібних поселень.
В переламні часи, коли всі життєві і соціальні проблеми людини загострилися до крайньої межі, є домінуюче питання, яке відсуваючи в сторону всі інші, другорядні, неминуче виходить на передній план. Це питання про землю. Коли і як володіти нею, працювати на ній? Заради справедливості треба визнати, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.
Розпочати своє життя по-новому, так, як поселенці родових помість, можете і ви, шановні читачі. Зрозуміло, якщо ви цього хочете. Але за однієї умови: треба любити природу і шанувати землю, яка вас годує, доставляє благополуччя і радість.
Станіслав Смірін
|
Родові помістя. Поклик предків
