|
Пам’ятаю, як, поспішаючи кудись (а це було в середині 1990-х рр.), біля Золотих Воріт, що у Києві, зустріла Петра Ганжу — знаного в Україні художника-кераміста. Він запропонував мені: «Перегляньте останню «Українську культуру». Тут є робота моєї дружини Наталки». На картині пані Наталі Чернової, що звалася «Бабусині строї», — молода дівчина-українка, що одягла із бабусиної скрині її вбрання. Обличчя дівчини сповнене святковості, надії. Це — відродження України. Той погляд дівчини-України запам’ятався мені надовго.
Потім була презентація робіт українських малярів у галереї на вул. І. Франка. На виставці були представлені роботи Володимира Федька, Феодосія Гуменюка, Галини Зубченко та Наталі Чернової. Там я вперше і побачила Наталю Чернову, її чарівну посмішку. В ній, здавалося, є щось таке, що приваблює… Тільки заглянувши в душу мисткині, можна побачити багато таїни, болю та надії…
Не забути мені її виставки, яка відбулася в лютому 2003 року в Музеї культурної спадщини м. Києва. Наталя Чернова виставила біля сорока творчих робіт. На виставці були представлені розкішні квіти, — вони були живими, і, здавалося, підійдеш ближче до них — почуєш запах троянд, півоній, відчуєш сум журливих хризантем.
А потім Петро Ганжа, Наталя Чернова та їхній син Тарас запросили мене до своєї майстерні, що у Києві, у Лаврі. Там я побачила і роботи Петра Ганжі — портрети знаних людей — Олександри Селюченко, Павла Муравського, Василя Івашини, актора театру і кіно, бандуристки Оксани Родак. «У моєї дружини Наталі родина особлива. Хто я? А у її сім’ї всі були художниками, — зауважує Петро Ганжа. — І батько, і мати були великими майстрами пензля». Пані Наталя показала мені каталог свого батька — Леоніда Чернова, який народився 1915 року в м. Старобільську на Донеччині. Уже в школі батько пані Наталі виявив потяг до малювання. Він копіював репродукції з книг та старих журналів, постійно оформлював шкільні стінгазети, намагався малювати з натури. До обдарованого хлопця серйозно поставився його шкільний вчитель Федір Григорович Осипов (у минулому — вихованець Московського училища живопису, скульптури та архітектури, учень В. Сєрова та К. Савицького). Л.Чернов, батько пані Наталі, 1942 року закінчив Харківський художній інститут, навчався в О.О. Кокеля, М.Я. Козика та М.С. Самокиша. У великому доробку Л. Чернова значну кількість становлять картини, етюди та малюнки на мотиви прекрасної української природи.
Пані Наталя з любов’ю дивиться на портрет батька, що висить у майстерні. Обличчя її стає по-доброму усміхнене, вона каже: «Тато тут офіційний, але які у нього були добрі очі, посмішка! Такі очі тепер у мого сина Тараса…»
Пані Наталя розповідає про свою мудру маму, яка теж була художницею — Олену Яковенко. Вона народилася в 1914 році на Харківщині, в 1945 р. закінчила Харківський художній інститут. Навчалася у С.М. Прохорова та О.О. Кокеля. Є авторкою численних краєвидів, з-поміж яких найбільш відомі: «На Ворсклі» (1960), «Влітку» (1964), серії монотипій та літографій (1960—1980 рр.).
Пані Наталя показала мені в часописі «Українське образотворче мистецтво» свою дипломну роботу — «Українська мелодія», яку виконала 1967 року після закінчення Харківського художнього училища.
Я дивилася на розвішені у майстерні картини пані Чернової і дивувалася її високій майстерності: як можна так малювати, щоб з картин чути музику, спів народних пісень, запах квітів. Тож хочеться побажати пані Наталі та всій її родині подальших творчих злетів, нових полотен, нових виставок на славу рідної української культури.
Галина Дутчак
|
Петро Ганжа. Намальована музика
