Художня нива Тараса Шевченка

«І я прозрівати став потроху…» Т. Шевченко

Щоб окреслити таку постать, як Тарас Григорович Шевченко, недос­татньо пройтись шляхами його життє­вих колізій, доторкнутися до джерел його творчості, потрібно згадати неймовірно принизливий період перехідної кріпосної доби. Саме соціальні умовності того часу зумовили потребу Т. Шевченка стати на доленосний шлях борця за волю та справедливість. А зустрічі з видатними особистостями стали доленосними в житті майбутнього генія словесності, самобутнього художника, борця і мрійника волі і спра­вед­ливості.

Творчі здібності юного Тараса мали природне обдарування. Його ранима душа потребувала виплеску емо­цій, закарбування побачених яскравих ситуацій, природних явищ, краєвидів. Саме образотворчі твори Тараса Шевченка привернули увагу суспільства до його звільнення від кріпацтва. «…живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя бути вольним чоловіком..», — пише Шевченко до брата Микити. Але згодом, вже отямившись від отриманої волі, він відчув гостру біль за поневолену кріпацьку Україну. Пород­жують­ся поетичні твори, в яких Шев­ченко сповідує «добро найкраще в світі» — волю й правду…

Глибока рана кровоточила протягом усього, недовгого життя Т. Шевченка… Гостре критичне осмислення соціальних та природних явищ Шевченком привели до появи неперевершених творів в портретній галереї, краєвидів, сюжетних композицій, пам’яток старовини, художніх оздоб­лень друкованих творів.

Щоб стати великою особистістю, людиною, яка увібрала генетичний код вільнолюбного, працелюбного і рясно обдарованого талантами українського народу, потрібно сягнути вершин морально-етичних норм, вчинків, сповнених гуманності та вселенської любові. Свій тернистий життєвий шлях Т. Шевченко пройшов через жорнова випробувань, моральних та фізич­них страждань. Він прагнув любові, родинного тепла, але його корабель не знайшов сімейної гавані.

Всі не розгублені почуття він віддав творчості, слугуванню ідеалам краси, добра, духовності. Час розкриває все нові і нові глобальні риси всебічної особистості Шевченка, його обдарувань, цільної натури, сповненої невичерпної сили волі.

Ім’я Т. Шевченка має непересічну силу впливу над нами, створює візитівку культурно-мистецької спадщини Українського народу. Аналізуючи його твори — літературні та художні, ми все більше розкриваємо нових сторінок про самих себе. Якби нам потрібно було окреслити трьома найважливішими рисами обдарування Шевченка–художника, я б назвала, насамперед, прагнення створити правдиву сторінку історії, вміння передати свої почуття та передати жадобу до справедливості іншим…

Санкт-Петербурзька академія мистецтв була дуже вимогливою до своїх студентів. Виснажливі роки навчання витримували тільки ті, хто мав природні здібності, терпіння та не аби яку працездатність. У 1838 році за рекомендацією художника Івана Сошенка до академічних занять приступив нікому не відомий учень. Так розпочався малярський шлях Тараса Шевченка, якого пізніше І. Сошенко знайомить з Карлом Брюлловим. А вже у 1838 році, після здобуття відкупної від кріпацтва, про Шевченка-художника віщає петербурзька преса. Академічна школа надала можливості талановитому митцю май­стер­но оволодіти анатомією, високою культурою малюнка та різноманітними техніками живопису.

Формування мистецького світогляду майбутнього митця та скрупульозне пізнання секретів витонченого малярства проходило в залах Ермітажу.

Творча праця під керівництвом відомого маестро живопису К. Брюллова дала плідні результати. Почалося засво­єння малярської палітри. Посту­по­во викристалізувався надзвичайно вишуканий своєрідний творчий стиль художника. А знання української історії, персоніфікація академічних зразків, помножені на природний талант, надали творчому стилю художника вишуканос­ті та своєрідності.

Тарас Шевченко увійшов у XIX століття як універсальна особистість, заявивши про себе в різноманітних галузях людської діяльності. Ми знаємо його як видатного мислителя, класика живопису, революціонера-про­світителя, активного громадського діяча. Але головним обдаруванням, яким наділив Т. Шевченка Господь, це геніальне воло­діння українською словесністю, вміння будувати життєдайне поетичне слово. Саме непересічна сила впливу його поезії розкрила для багатьох художників нові горизонти власної творчості. Про що і зробив наголос, на відкритті персональної виставки народний худож­ник України, дійсний член (академік) Національної академії образо­твор­чого мистецтва і архітектури М. Стороженко: «Саме шевченківське животворяще слово і породило мої творчі напрацювання по «Кобзарю».

Під час навчання в Петербурзькій академії Тарас Григорович Шевченко постійно бував у літературно-мистецькому колі поета Нестора Кукольника та Михайла Глинки, слухав виступи В. Жуковського, О. Пушкіна. Шевченко цікавився українським фольклором, творами І. Котляревського, Г. Квітки- Основ’я­ненка та інших поетів-романтиків, малював натурні етюди з ори­гіналів колекції Ермітажу. Т. Шевченко досягнув надзвичайної майстерності в своїх реалістичних творчих доробках, і як висновок, був двічі нагороджений срібними медалями 2-го ступеня у 1839 та у 1840 роках.

В більшості його робіт просліджується синтез глибоких знань з народно-побутової, біблійно-християнсь­кої та світської темах. Цьому сприяло поглиблене вивчення Шевченком Біблії, світової історії мистецтва, дослідження звичаїв та культури українсь­кого народу. Палка любов до рідної України, співчуття стражданням поневолених людей, біль за безправних жінок спонукали до створення глибоко­психологічних творів. Серед яких центральною постаттю стає образ Ка­терини, «Селянська родина», «На па­сіці», романтичної «Одаліски».

Портретна галерея Т. Шевченка має особливу родзинку створених образів. Саме в них шукає митець відповіді на свої проблеми, мрії, емоції. Головна увага в цій серії картин прикута до очей портретованих. В них і біль, і мрії, і запитання, і відповіді, глибокі почуття неординарних особистостей. Кожний створений портрет ілюст­рує життє­вий шлях митця, в якому митець прагне передати складний психологічний стан людських стосунків. Створюється аура діалогу між натурою і глядачем, яка особливо просте­жується в глибоко одухотворених пор­тре­тах Платона Закревського, Ганни Закревської, Княгині Кейкуатової, автопортретах.

Окремої уваги заслуговують вишукані акварельні пейзажі: «Туркменські аби в Каратау», «Пожежа в степу», «Почаївська лавра з заходу» тощо. Твори сповнені глибокого психологічного стану, майстерної передачі історичного середовища, внутрішньої динаміки. Ритмічно побудований малюнок, колористична гама сприяють створенню панорамних композицій, сповнених спокійного роздуму, спостереження побаченим краєвидом.

Поїздки по Україні знайшли своє втілення в серії офортів «Живописна Україна». Шевченко звертається до сюжетів з життя українського народу, вивчає етнографічний матеріал, створює численні замальовки з натури. Поїздки до друзів супроводжувалися етюдними творами із зображенням хат, сільських дворів, працюючих кріпосних. Дивовижні камерні композиції сповнені колористичного багатства, графічної віртуоз­ності, духовності.

Самобутня краса українських крає­видів, розкриває усю повноту любові автора до своєї батьківщини. Роботи свідчать про надзвичайну професійність Шевченка, і як висновок, він у 1845 році отримує звання художника. У свідомості Шевченка невпинно зростав протест проти соціального й національного приниження українського народу. Ще будучи кріпаком пана В. Енгельгардта, він був очевидцем революційних подій у Польщі у 1830 році. На Україні він зблизився з опозиційно настроєними майбутніми петрашівцями. Так сформувалися його революційно-демократичні погляди та художній метод критичного реалізму. До 1856 року Шевченко був під арештом як політичний діяч антимонархічного Кирило-Мефодіївського братства. В роки заслання художник постійно малював, залишивши нащадкам численні акварелі. В цей час він захоплюється гравюрою і стає справжнім новатором гра­вер­ної справи в Росії. По вересні 1860 року Т.Г. Шевченко був удостоєний звання академіка Санкт-Петербурзької Академії Художеств.

Дивовижна мистецька спадщина пророка українського народу була і є під постійною увагою дослідників. Тож не дивує, що творчим спадком самобутнього майстра живопису ось уже понад століття займалися і займаються численна когорта мистецтвознавців.

Постать Тараса Григоровича Шевченка несе високу гуманну силу, виховуючи у нового покоління вірність світлим ідеалам, повагу до жінки, любов до Батьківщини. Його мистецькі твори коронували український народ життєдайною силою в боротьбі за щасливу долю, прагненням волі і гідності, любові до своєї Батьківщини.

Валентина Єфремова

	Tweet
	Нравится