Виставка народного художника України Івана Марчука «Генотип волі»

Іван Степанович Марчук — народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Києва і Тернополя, член «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, член наукової ради академії. Він — воістину маестро найвищого престижу. Іван Марчук, знаний у всьому світі майстер, автор численних виставок в багатьох країнах — у Національному музеї літератури України представляє свої полотна вперше.

На виставці представлено 80 картин художника.      Народився Іван Марчук у селі Москалівка на Тернопільщині. Дитинство, безсумнівно, зіграло визначальну роль у становленні Майстра, визначило засади його світобачення та неповторної індивідуальності. Він навчався у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені І. Труша на відділенні декоративного розпису. Закінчив факультет кераміки Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва.

Серед його вчителів видатні художники європейського спрямування — Роман Сельський, Данило Довбушинський, Карло Звіринський. Іван Марчук є видатним художником-новатором світової слави, засновником нових мистецьких стилів, винахідником нової живописної техніки. У тонкому, мерехтливому світі рідної національної поетики Івана Марчука відчувається невичерпна любов до батьківської землі, яку він передає на своїх сяючих полотнах. Іван Марчук представив чотири цикли: «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність», «Нові експресії», «Голос моєї душі».

Шанувальники його творчості захоплено відгукувалися: — Перед тим, як почати малювати, художник молиться до сонця, — говорить Ігор Ліховий, перший заступник міністра культури України. — До речі, саме він навчив мене дивитися на сонце не кліпаючи. Марчук виходить вранці надвір і робить вправи з йоги, спрямовуючи їх до сонця. Небесне світило не засліплює художника. Певно, визнало його вартим собі партнером. Митець є також і майстром місяця.

У житті є орієнтири незмінні й дуже важливі. Для української культури другої половини XX і початку XXI століть таким орієнтиром є Іван Марчук. Він уміє вмістити світ у певні рамки, а його самого загнати в рамки не можна, як того дикого коня тарпана. Маю сказати, що одночасно й у Каневі відкрилася виставка Івана Марчука — його Шевченкіана.

Своє слово на відкритті виставки сказав і відомий маестро слова поет Дмитро Павличко: — Його картини — це музика чорного й білого. І все це живе! Чим цікавий феномен Марчука як художника? Що б він не малював — усе дихає. Ставлю свої запитання художнику і я. — Сьогодні Ви входите до списку «Сто геніїв сучасності». Проте, здається, це ніяк не вплинуло на Ваш стан в Україні? — Після того визнання преса кілька тижнів писала про мене, називала генієм номер 72 (сміється).

Але наш так званий месія (Віктор Ющенко. — Авт.), який заклав капсулу мого музею, навіть не привітав мене… Тому я завжди кажу, що Україна — це могильник для талантів. Була, є, і буде. Щось зміниться хіба що, коли тут будуть жити китайці, а не українці. Бо навіть якщо буде два українці, вони все одно з’їдять один одного. — Тобто за культурою і світоглядом нам ще дуже далеко до Європи, в яку ми так прагнемо? — Я вам відповім так. Уявіть собі озерце, болото, зарослі, і там є жаба — кумкає собі, квакає. От візьміть ту жабу і покладіть її в акваріум. Як та жабка буде там почуватися? Середовище абсолютно не те, воно чуже, не таке. А від Європи нашим людям в першу чергу потрібно взяти культуру, бо у нас побутова культура на нулі й повсюди процвітає хамство.

А там порядок і повага людини до людини. — Якщо картини для Вас, як діти, то які ж стосунки з мольбертом? — Мольберт — це жінка (сміється). Як писав Ростислав Синько, «вічний мандрівник, прикутий до мольберта». Ну не можу я спати з ним, він дуже твердий (сміється). Але я з ним не розлучаюся все життя. Мольберт — це символ художника. Це його їжа, це його дихання, це його все. З художником можна говорити годинами. Слухати його — одна насолода. Ось і зараз чую його голос з душі: — У мене кожна картина — філософська притча. Тому в мене корови-філософи, мудрі віслюки, у мене про сенс життя розповідають трава й дерева.

Душа — це щось, розлите в усьому світі. І це "щось" мене жене вперед. Немає мені спокою. Мені наче хтось твердить: ти не маєш права стояти, сидіти, спати, їсти, ти повинен працювати, працювати, працювати! Інколи я запитую себе: навіщо так мучитися? Ч

Чому я не маю права відпочити, полежати на траві, поїхати на море? Бо я цим живу. …І знову проходжу залами, вдивляюся в роботи. Які ж чудеса може творити Людина. Людина на ім’я Іван Марчук.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар