Соціалістичний реалізм і тоталітаризм

Щоб взятися за висвітлення теми «соціалістичного реалізму періоду тоталітарного режиму», треба мати солідні фахові знання, вагоме підґрунтя і дар критичного мислення.

Все це я відчула, познайомившись з представленою книгою кандидата мистецтвознавства Олексія Роготченка. Автор цілеспрямовано будує структуру свого дослідження, формуючи наукове бачення кінцевого результату. Знайдений літературний стиль створює зацікавленість у читача в процесі вивчення матеріалу. Слід подякувати керівництву Інституту проблем сучасного мистецтва за довіру та затвердження цієї складної теми, з якою, я вважаю, Олексій Роготченко вдало справився.

 Вивчивши публікації попередників, на яких ми всі навчалися, автор знайшов «білі плями», і стежка за стежкою побудував канву, по якій тепер можуть впевнено складати свої візерунки і викладачі, і науковці, і студенти, і музейні працівники. Ретельне вивчення історичних та архівних джерел, сучасних монографій дозволили йому відкрити нові імена, привернути увагу до малознайомих творів та художніх процесів вище означеного періоду.

Олексій Олексійович поступово і цілеспрямовано досліджував художній процес складного двадцятиріччя з 1930 по 1950 роки. Попередньо було оприлюднені декілька розвідок, присвячених вище означеному періоду. Слід назвати роботи: «Політичні та соціалістичні умови розвитку українського мистецтва в період тоталітарного режиму 1930-1950 рр.», «Сьогоднішнє мистецтво здалеку й зблизька», «Національний за формою, соціалістичний за змістом», в яких вже простежується  впевнена канва глибокого наукового дослідження. Доповнення, зроблені О. Роготченко в площині недавнього художнього минулого українського мистецтва, являють собою значний вклад в процес розуміння сучасного культурно-мистецького життя України.

Монографія побудована через подачу історичних та наукових фактів сьома розділами. В першому розглядається стан наукової розробки, огляд літератури та метод дослідження означеної теми. В другому розділі автор приділяє увагу соціально-політичному тлу та художньому життю в Радянський Україні 1930-х років. Тема методу соціалістичного реалізму в контексті ідеології марксизму-ленінізму стає основою третього розділу. Здобутки і межі Українського радянського мистецтва 1930-1950-х представлені в четвертому розділі. Розділ розкриває характерну ознаку художнього процесу 30-х років минулого століття через окремі види образотворчого мистецтва, такі як: скульптура, живопис, графіка та синтез мистецтв. Останній, крім мистецького, мав і політичне значення, як підвладна співдружність радянських архітекторів, скульпторів та живописців. Ідеологічна диктатура міцно тримала свою руку на пульсі творчого розвитку художників та архітекторів радянської України.

В п’ятому розділі представлена театральна тема очима художника і глядача. Творчий процес у сценографії висвітлив уже всесвітньо відомі імена художників театрально-декоративного мистецтва. Український театр – режисери, актори, художники – протистояв тоталітарній псевдокультурі, закликав до національного єднання, сприяв втіленню національних та гуманних ідей  українського суспільства.

Столицею радянської України в період тоталітаризму був Харків. Тому автор присвячує шосту главу архітектурному середовищу Харкова. Значний наголос автор зробив на негативні спроби авторитарного керування процесом комуністичною партією та втручанням у розвиток культури політичних сил другої половини 30-х років ХХ століття. В життя вводиться не бачений метод-стиль, який увійшов у історію під назвою «соціалістичний реалізм». Олексій Роготченко розглядає цей прошарок через три потужні та принципово різні осередки національної культури.  Характерні мистецькі школи сформувалися в Харкові, Києві та Львові.  

Увага сьомого розділу зосереджена на темі особливостей розвитку образотворчого мистецтва Галицької України повоєнного періоду (1945-1960). Мистецтву Буковини, як і інших областей Західної України, притаманна активізація художнього життя 30-х років. Автор стверджує, що саме на теренах Буковини почалося формування професійної художньої критики, і як тоталітарний режим майже придушив нові течії повною ізоляцією країни.

О. Роготченко стверджує, що «…чим більше розкривається засекречених у архівах джерел з історії вітчизняного мистецтва, тим прозорішою стає повна безпорадність вітчизняного мистецтвознавства у висновках минулих років… Але ж ознака демократичного суспільства полягає саме в тому, щоб співіснувало декілька різних бачень, і щоби за переконання, якщо останнє не співпадає з офіційним, не треба було б розраховуватися допитом у кабінетах слідчих, продовжуючи виправдовуватися в гулагах та концентраційних таборах… Цілком можливо, що це був обов’язковий етап очищення демократичного вітчизняного цеху мистецьких критиків, де б кожний міг сповідувати власне бачення. Гадаю, що проблема з політичної все ж перетворилася на мистецьку».  

Вважаю творчою вдачею автора застосування системно-порівняльного аналізу, завдяки якому ми маємо яскраву характеристику мистецьких середовищ Галичини, Закарпаття, Буковини. Так, Галичину представляли значне коло митців-емігрантів з Польщі та Східної України. А Буковина випестила місцевих художників, які отримали освіту у провідних творчих закладах Відня, Парижу, Праги, Кракова… Саме такі представники були в активі створення художніх угрупувань,  які і задавали тон мистецькому життю України у 30-50-ті роки. Почали будувалися мости для формування творчого самобутнього обличчя нашої держави, які на жаль, були заморожені під час приєднання Буковини до радянської України. Все це не тільки зіпсувало новостворені прогресивні течії, а й негативно означилося на загальному розвитку всієї культури.  

Треба віддати належне і подякувати Олексію Олексійовичу за цілеспрямовані наукові розвідки, скрупульозний аналіз означеного періоду. Саме вони і створили правдиву картину образотворчого мистецтва українського народу. Ми бачимо, скільки праці вкладено в ці дослідження, які неодноразово озвучувалися Олексієм Роготченко в останні роки в творчих проектах, публікаціях,  виступах по телебаченню та радіо.

Проведені теоретико-історичні експлікації являються безумовним досягненням нашого автора. Багато фотоматеріалу документально розкривають твори, імена, творчий напрямок українського мистецтва означеного періоду. Слід визначити, що період 30-х років є єдиним періодом у вітчизняної історії, який увійшов у світову культуру як тоталітарне мистецтво першої фази, маючи конкретну дату початку і кінця. Українське національне відродження, яке активізувалося в кінці ХІХ століття, в 20-ті роки продовжувало свій злет майже в усіх галузях художньо-мистецького життя держави. Незважаючи на змушене виживання в диктаторському соціумі, художники пристосовувалися до соціального за змістом та національним за формою мистецтвом. З’являється радянський образ героя, який втілювався в монументальній та станковій скульптурі, а в живопису монохромні кольори мотивувалися протистоянням над «буржуазною культурою». Політичні гасла, образ вождя панував у плакаті, книжковій графіці. Мистецька критика мала керуватися суворо окресленими ідеологічними нормативами.  

Автор розкриває опозиційний напрямок в мистецтві через школу М. Бойчука. Незважаючи на репресії та знищення  бойчукистів у 1937 році, піднятий фактологічний матеріал підтвердив досягнення Українського національного відродження. Це був своєрідний маяк, який зміцнив надію на перемогу здорового глузду над диктатурою.

Монографія «Соціалістичний реалізм і тоталітаризм» присвячена дослідженню українського образотворчого мистецтва й архітектури 1930-1950-х років. Кандидат мистецтвознавства Олексій Олексійович Роготченко безумовно опрацював значний прошарок наукової літератури, створив вагомі розвідки, які стали підґрунтям для подальшого дослідження  українського мистецтвознавства.

Як історик та критик мистецтвознавства, автор вперше усебічно висвітлив особливості художнього процесу у східній та центральній частині України зазначеного періоду. А введення до наукового обліку невідомих раніше документів, художніх творів робить його дослідження досить вагомим. Книга, розрахована на мистецтвознавців, істориків та широке коло читачів, стане значним підґрунтям до подальших наукових розвідок.

 Наукова праця «Соціалістичний реалізм і тоталітаризм» заслуговує високої оцінки та здобуття національній премії України ім. Тараса Григоровича Шевченка.




Читайте також: 

Додати новий коментар