Платон Білецький. Пам’яті Вчителя

Платон Олександрович Білецький (1922—2001) — мистецтвознавець, художник, педагог народився у творчій родині. Доктор мистецтвознавства (1971), професор Української академії образотворчого мистецтва і архітектури (1969), Заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Національної академії наук України, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1981). Нагороджений медалями «В пам'ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці», Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР.

Платон Білецький — автор понад 200 наукових праць, у тому числі 15 монографій і видань альбомного типу. Його перу належать такі дослідження, як «Китайське мистецтво» (1957), «Українське мистецтво ХVII—ХVIII ст.» (1963), «Український портретний живопис ХVII—ХVIII ст.» (1968), «Георгій Нарбут» (1985); «Апостол України. Життя і творчість Тараса Шевченка» (1998).

Однією фразою він умів характеризувати цілу епоху, дати змістовну характеристику напрямку, стилю в мистецтві

Гостина кімната шляхетної родини Білецьких на Нікольсько-Ботанічній нагадувала музейну експозицію. Але серед стелажів з раритетними книгами, старовинних меблів, живописних полотен та інших предметів старовини, кожен з яких мав свою історію і пережив з родиною Білецьких різні часи — голод, евакуацію, переїзд з Харкова до Києва після закінчення війни, плинуло звичайне повсякденне родинне життя. Помешкання було прикрашене картинами, особливою теплотою віяло від портрету дружини з немовлям та народною картиною «Козак Мамай». Цей твір був доленосним, бо саме українська народна картина стала темою його захисту кандидатської дисертації (1961). Докторська дисертація була присвячена темі «Українського портретного живопису ХVІІ—ХVІІІ ст. Проблеми становлення та розвитку» (1969).

Була у помешканні і меморіальна кімната батька Платона Олександровича — відомого вченого, театрознавця, літературознавця, доктора філологічних наук, Заслуженого діяча наук УРСР, академіка АН УРСР та АН СРСР — Олександра Білецького. Серед вишуканих речей родина жила, працювала, відпочивала, приймала друзів самих різноманітних професій. У цьому домі завжди були раді гостям, частенько у них жили друзі, знайомі, яких зігрівали увагою, теплом, любов’ю.

Зустрічі відбувалися за великим столом під старовинним абажуром, що створювало особливу затишну і дружню атмосферу. Серед раритетного зібрання книг панував настрій вишуканого мистецтва, кожного разу виникав непередбачений перформанс. Але це було потім.

А до того я поступила на факультет історії та теорії мистецтв Київського державного художнього інституту (нині Національна акаде­мія образотворчого мистецтва та архітектури) і потрапила в новий, майже нереальний світ, де зустрілася з людьми, які викликали в мене захоплення, від яких я трохи ніяковіла. Це були такі самобутні особистості, як Л. С. Міляєва, П. І. Говдя, Л. В. Владич, П. О. Білецький, Ю. С. Асєєв, А. В. Заварова, О. В. Тищенко. Це була когорта вчених, сповнених енциклопедичних знань, широкої ерудиції, гострого розуму, досить критичного та іронічного. Особливо діставалося студентам від Платона Олександровича.

Нашому випуску ще довелося слухати лекції Платона Олександровича Білецького в приміщенні Художнього інституту, але наступні покоління вже приїздили до нього додому. Його лекції були настільки цікавими, що ніхто їх не прогулював, а навпаки, в аудиторії завжди були присутні молоді, а іноді і не дуже молоді люди, які просто приходили послухати Білецького. Виважені висловлювання, педагогічна майстерність викладання предметів робили кожну зустріч, бесіду знаковими. Однією фразою він умів характеризувати цілу епоху, дати змістовну характеристику напрямку, стилю в мистецтві. Платон Олександрович досить шанобливо звертався до співбесідника, а до студентів завжди звертався на «ви». Відчувши бажання розібратися у питанні, завжди тактовно направляв бесіду до логічного завершення, спрямовану на подальше дослідження.

А самі захисти дипломів перетворювалися на наукові конференції

Інколи Платон Олександрович практикував досить незвичний і, на перший погляд, гуманний спосіб здачі екзамену. Студент тягнув білет, сідав готуватися. Платон Олександрович дозволяв користуватися усіма необхідними матеріалами і конспектами, тому ми були ретельно підготовленими. Але потім він не питав по квитку, а вів бесіду по усьому матеріалу, який був викладений за семестр. Ото приходилося попітніти… А ті їдкі зауваження, що він відпускав на адресу байдужих студентів, могли довести до сліз навіть нечисленних хлопців, які вчилися на нашому курсі. Але студенти його любили, поважали і соромилися виглядати в його очах дурнями.

З вдячністю згадують свого викладача й ті, кому пощастило писати курсові або дипломи з П. О. Білецьким. Кожен проходив досконалий шлях підготовки. А самі захисти дипломів перетворювалися на наукові конференції.

Блискуча гуманітарна освіта, яку він отримав вдома, була продовжена
в творчих вузах Харкова, Томська, Москви та Києва

Платон Олександрович народився і виховувався в творчій родині. Мати, Марія Ростиславівна, добре знала французьку та німецьку мови, викладала в гімназії та реальному училищі Харкова. Від бабусі, Софії Андріївни Зерниченко, Платон Білецький отримав любов до українських пісень, народної творчості, літератури. Батько, Білецький Олександр Іванович, за фахом був істориком літератури. До речі, багато поколінь українських дітей вивчали українську літературу за його підручником. Коло інтересів ученого було дуже широким і різноманітним, що передалося синам — старшому Андрієві та молодшому — Платонові. З дитинства дітей оточувала величезна та різноманітна бібліотека, в якій можна було знайти все — від історичних та літературних галузей до біології, історії мистецтва і навіть фоліантів з окультизму. В більшості випадків, коли сини зверталися до тата з якимись питаннями, він адресував їх до конкретних джерел у бібліотеці. Завдяки цьому в хлопців потроху розвинулися дослідницькі навички, які потім перетворилися в спосіб життя — обидва брати стали вченими.

Вихований в інтелектуальному середовищі, П. О. Білецький протягом свого життя зумів вивести дослідження українського образотворчого мистецтва на широкий рівень обізнаності

У дитинстві маленький Платон був юннатом — ходив до Харківського зоопарку, годував тваринок, у нього було улюблене ведмежа, з яким їх сфотографували в газеті «Піонерська правда». Спостерігав за тваринами, почав їх малювати — виявилося, що хлопець має хист до малювання, що окреслило подальший його вибір.

Блискуча гуманітарна освіта, яку він отримав удома, була продовжена в Харківському художньому училищі. У воєнні роки навчався в евакуйованому до Томська Ленінградському театральному інституті. А вже у повоєнні роки П. Білецький вступив на 3-й курс Московського художнього інституту. Коли батьки переїхали до Києва, П. Білецький вступив у Державний художній інститут на живописний факультет. Платон Олександрович йшов на «червоний диплом», але захист довелося перенести. Академічна дипломна робота «Зустріч Броз Тіто з Хрущовим на Аскольдовій могилі», виконана під керівництвом видатних живописців О. Шовкуненка та К. Єлева, була відкладена в запасники. Але зміни у політичних відносинах між Югославією та СРСР вимусили створити нову роботу — парадний портрет маршала А. Гречка, а захист відкласти на рік.

У творчому доробку П. О. Білецького є різноманітні твори — портрети, пейзажі, жанрові композиції. Деякі з них зберігаються в музеях України, в родинній колекції та у приватних колекціонерів. Твори Білецького виставлялися на п’яти республіканських виставках. Серед яких ХІ Всеукраїнська, до 300-річчя возз’єднання України з Росією, ряд пересувних по Україні. Слід відзначити портретні доробки — актриси Л. Руденко, письменників І. Франка, М. Гоголя, Заслуженого артиста Ю. Шумського, академіка Д. Яснопольського. Чимало створив Платон Олександрович характерних автопортретів.

У радянські часи художник не завжди міг вільно творити, він мав виконувати державні замовлення — портрети членів політбюро, передовиків виробництва і таке інше. Платон Білецький, як і інші його колеги по цеху, виконував такі замовлення, іноді із задоволенням і творчим підходом, а іноді для того, щоб прогодувати свою родину — дружину Гориславу та двох дітей — маленьких Оленку та Іванка.

Як творчу людину такий стан речей його не влаштовував, і він все частіше, відклавши пензлі, брався за перо. Платон Олександрович почав писати статті, а потім наукові книги про речі, що його цікавили. Це був напрямок непростий, маловідомий, частіше зовсім не відомий. Так, заслугою П. Білецького, безумовно, є розгляд актуальних завдань у мистецтвознавчій науці України. Його хвилювало питання заслуженого місця Українського мистецтва у світовому художньому процесі. Він стояв на захисті правди та справедливості. Про що свідчить відгук на книгу О. Федорука «Василь Хмелюк: Повернене ім’я». П. Білецький дає поглиблений психологічний аналіз художнім творам і правдиву, проникливо змальовану трагічну біографію художника-емігранта. Вчений підкреслив, що такими працями впроваджується в життя благородна справа повернення на батьківщину втрачених видатних особистостей. Ось і повна характеристика П. Білецького, якому не байдужа правда української історії.

Науково-дослідницька праця вченого втілилася починаючи з кінця 1950-х років у створення монографії «Георгій Нарбут», фундаментальні праці «Козак Мамай — українська народна картинка» (кандидатська дисертація), «Українське мистецтво ХVII—ХVIII ст.» та «Український портретний живопис XVII—XVIII ст.» (докторська дисертація). Ось він знайдений камертон узагальнення важливого періоду мистецтвознавчої науки України, з джерел якого живиться не одне покоління дослідників, пишуться наукові доробки, захищаються дипломи, розробляються монографії.

У коло творчих розробок Платона Олександровича, окрім глибин розвитку Українського живопису, входило і Східне та Західне мистецтво, особливо Китай та Японія. Цей інтерес був утілений у монографії «Китайське мистецтво» та популярній книзі для дітей і юнацтва про творчість японського художника Хокусая «Одержимый рисунком».

П. Білецький по суті проклав шляхи для початківців у вивченні основ образотворчого мистецтва не тільки теоретично, а й практично, створивши підручник по основам малювання. Монографії вченого були присвячені видатним нині живописцям, але саме Білецький відкривав широкому загалу цінність творчих надбань Г. Нарбута, не чекаючи відлиги на духовній ниві радянської України.

Платон Олександрович постійно працював в музеях Києва. Особливо плідною була його праця директором Будинку-музею Т. Шевченка. Кожен період віддзеркалювався в його творчому процесі

1959 року до тільки що створеного факультету теорії та історії мистецтва Київського художнього інституту П. Говдя запросив П. Білецького на педагогічну діяльність. З того часу розпочався активний вклад Білецького на теренах культурно-мистецького життя столиці. Через десять років Платон Білецький став професором, потім отримав звання академіка, став членом Національної спілки художників України, членом-кореспондентом Національної академії наук України.

П. О. Білецький протягом свого життя зумів вивести дослідження українського образотворчого мистецтва на широкий рівень обізнаності. Вагомий теоретичний світогляд та досконалі практичні знання в галузі технологій різноманітних видів образотворчого мистецтва вивели вченого у коло авторитетних фахівців українського та світового мистецтва. Білецький по праву вважається засновником власної мистецтвознавчої школи. Запам’яталися лекції П. Білецького, особливо іспити, під час яких він намагався не тільки вислухати студента, а й давав можливість розвинути свою думку в якійсь площині образотворчого мистецтва. Оскільки я зацікавилася діяльністю архітектора Ю. В. Добровольського, то наша розмова завжди поверталася в площину архітектури. Я отримала вагомі засади мистецтвознавчої науки, які згодилися під час написання диплому. П. Білецький був вимогливим та суворим критиком, але вмів надати корисні поради так, що хотілося й далі працювати. Якось переглядаючи мою курсову, Платон Олександрович зауважив, чи я ретельно вивчила бібліографію, яку додала до основного тексту. Коли я заглибилася у надану літературу, зрозуміла пробіли в своєму тексті. Отака була школа Платона Білецького, який вражав своїми глибокими знаннями, вмінням зацікавити студента та спонукати до наукових пошуків. Вимогливий до себе, він не давав спуску своїм підопічним. А всебічно виважена думка вченого завжди підводила риску в дебатах та на захистах дипломів.

Паралельно із педагогічною та науковою діяльністю П. О. Білецький у 1949—1959 рр. працював на керівних посадах у Київському музеї західного та східного мистецтва, Літературно-меморіальному Будинку-музеї Тараса Шевченка у м. Києві, що підживлювало його наукові ідеї. Саме в цей час зародився його інтерес до Кобзаревої спадщини. Працюючи директором Будинку-музею Т. Шевченка, написав книгу «Шевченко у Києві», а згодом опублікував низку наукових розвідок, які стали вагомим внеском в українське Шевченкознавство. Платон Олександрович страждав на невиліковну хворобу, яка з роками прогресувала. Тому в родині існував свій графік життя. Від створених умов визначалася наукова, творча та громадська діяльність ученого. І вона була досить успішною, бо по праву Платон Олександрович Білецький був «ходячою енциклопедією» з багатьох галузей культури, мистецтва, духовності.

Незважаючи на тяжку хворобу, Платон Олександрович здійснив поїздку по Сумщині, побував у Ромнах на місці, де був намет Т. Шевченка, в якому він жив під час відвідування знаменитої Іллінської ярмарки у 1842 році. Мені пощастило супроводжувати його родину в цій поїздці. Стільки вражень залишилося від коментарів П. Білецького під час перебування на Сумщині. Він порадив мені попрацювати над церквами козацької доби, бо ця тема, на його думку, варта особливої наукової уваги, бо не була досі ретельно розкрита.

Так сталося, що мені довелося деякий час жити в домі Білецьких. Родинне тепло я відчувала від усієї сім’ї, і моє власне тяжке становище відходило на задній план, і я вистояла під час життєвих випробувань. За що неймовірно вдячна Гориславі Михайлівні, мамі Олени та Івана. Ця жінка мужньо несла нелегкий тягар опіки над невиліковно хворим чоловіком і була центром його творчої діяльності, першим рецензентом багатьох наукових праць, секретарем, опікуном та медсестрою. Вона встигала нагодувати родину, доглянути за онукою, прослідкувати за науковими доробками чоловіка, бути своєрідним зв’язковим з зовнішнім світом.

У домі Білецьких завжди були відкриті двері для друзів. Так було і при батькові, коли велись бесіди з М. Рильським, П. Тичиною, композиторами, численними представниками театральної сцени столиці. Частими гостями були Л. Владич, П. Говдя, О. Криволапов, А. Заварова, Л. Міляєва, працівники видавництв, журналісти, художники. А в останні роки викладацької діяльності постійно приходили студенти. Здавалося, що чим більше він віддавав, тим більше збагачувався сам. Ні тіні смутку чи роздратованості, хоч у похвалах був скупим, а зауваження робив тактовно і щільно. П.

Білецький жив духовним життям держави, завжди був в курсі мистецьких подій, відвідував виставки, консультував дипломників, аспірантів. Його поради були вагомими і свідчили про глибокі знання, фаховий рівень та могутній потенціал інтелекту.

 1998 року видавництво «Стилос» надрукувало книгу П. Білецького «Апостол України» на кошти онуки Марії. Держава не знайшла можливості профінансувати цей творчий доробок видатного українського вченого ХХ століття, тому тираж обмежений. Але Платон Олександрович Білецький дійсно був для багатьох із нас Апостолом в образотворчій науці.




Читайте також: 

Додати новий коментар