Коли я згадую рідний Ромен…

Де б ти не жив, чим би не займався, а спогади про рідне місто, в якому ти народився, залишаються дивовижною хвилею тепла і любові. Ромни — це ціла сага, завжди наповнена історичними, знаковими подіями, які спонукають бути корисним своїм землякам. Прикордонний козацький край має свої особливості для формування відданих державі людей, серед яких Петро Калнишевський, Микола Макаренко, Іван Кавалерідзе, Євген Адамцевич займають особливе місце.

Мені пощастило народитися у 1947 році саме в Ромнах у будинку по вулиці О. Пушкіна поряд з будинком, де жила родина І. Кавалерідзе. А у дворі був особливий храм — приватна художня студія, якою керувала художниця від Бога — Ліна Семенівна Бреус. Все, що закладене в мені, — прагнення знань, творчі здібності, риси громадської активності були прищеплені в школі №2 ім. А. Йоффе. Почуття відповідальності перед державою, вірності заповітам Шевченка були пріоритетними в нашій родині від прадідів, але особлива подяка моїй мамі Раїсі Степанівні, яка своїм відношенням до роботи та громадських справ завжди була для мене прикладом.

Історію творять люди, знакові події починають лідери, активісти формують проекти та консолідують суспільство для позитивного розвитку. Мабуть, тому створення Роменського земляцтва в часи проголошення Незалежності України мало вагоме значення. Сформувалася надійна гавань для тих, хто мешкав у Ромнах, і особливо для тих, хто розлетівся по білому світу в пошуках кращої долі.

В силу своєї професії, а я за фахом мистецтвознавець, мені була доручена робота з опікування місцевих художників. Наше перше глибоке знайомство відбулося у дворі Краєзнавчого музею, куди художники привезли свої картини для майбутнього проекту «З любов’ю в серці». Виставка добре попрацювала по Роменському району під час передвиборчої кампанії на підтримку кандидата в депутати Верховної Ради України І. М. Рішняка, потім побувала в Києві. Ми єдналися через мистецтво, навіть створили об’єднання художників «Роменська палітра» для подальшої популяризації місцевих талантів. Так почалася наша плідна діяльність, яка продовжується сьогодні у співпраці з «Сумським земляцтвом у місті Києві».

Згадуючи минуле, диву даюся, як ми встигали робити широкомасштабні проекти без коштів, власного транспорту, цілком на доброчинних засадах та ентузіазмі. Велику підтримку отримували від І. Рішняка, В. Соболевського, Ю. Вітренка, М. Степка, Ю. Кухарчука та ін. Також нам допомагали Київська організація Національної спілки художників України, «Федерація миру», «Федерація жінок за мир у всьому світі».

Земляцтво приділяло чимало уваги мистецьким проектам, які ми влаштовували спочатку в Києві, потім в Ромнах, возили по Сумській області. З вдячністю згадую, як П. Помаран у 2005 році урочисто відкрив Художню галерею ім. Івана Кавалерідзе при місцевому Будинку культури. Приміщення навіть освятили, створили фонди з подарованих картин, книг, дисків, документів, особистих речей І. Кавалерідзе. За підтримки місцевих талантів, почалися постійні виставки в галереї, основою якої стала колекція картин, передана моєю родиною у подарунок місту.

Ми ініціювали екскурсії шкільної молоді до Києва, де вони побували на святкових концертах, давали інтерв’ю по телебаченню та радіо. Щоб привернути увагу до М. Макаренка, організовували селфі для учнівської молоді у місцевому Краєзнавчому музеї. Зібрали кошти для меморіальної дошки Макаренку в Москалівці. Привозили виставки хусток, щоб прищепити пошану до народної творчості, обрядів та традицій українського народу. Відвідували доньку І. Кавалерідзе Євгенію Іванівну, привозили їй матеріальну підтримку, навіть сприяли фінансово ремонту квартири.

Були влаштовані пленери міжнародного рівня, як «Історія і сучасність», «Міст дружби», щоб як можна більшому загалу дізнатися про місцевих патріотів через творчість художників. Допомогли відкрити у школі-колегіумі П. Калнишевського меморіальну галерею творів І. Цюпки. А школі ім. А. Йоффе було подаровано колекцію картин та книг В. Єфремової для оформлення кабінетів естетики, навіть художню студію назвали ім’ям художниці Л. Бреус. О. Шугай подарував Центральній бібліотеці свою раритетну колекцію книг.

На місцеві свята, ювілейні заходи завжди з столиці приїжджала делегація роменчан, щоб відзначити історичну подію разом із земляками. Кожний такий захід, особливо День міста, «Калнишева рада», День пам’яті І. Кавалерідзе, не тільки зближував наші відношення, а й сприяв збереженню пам’яті про рідний край.

Завдяки ініціативі І. Рішняка у Києві встановлено та освячено пам’ятник І. Калнишевському в 2018 році. А перший монумент Т. Шевченку, створений І. Кавалерідзе, перевезений з Ромен до Києва на Андріївський узвіз ще у 2002 році. Піднімали клопотання про надання імені Кавалерідзе у Ромнах площі та Будинку освіти. Від «Грузинського земляцтва» був подарований місту пам’ятник, біля якого збираються роменчани. Чимало зусиль віддав Ю. Вітренко для вшанування пам’яті Гречаного — спортивну школу назвали його ім’ям, встановили бюст.

Про місцеві таланти було оприлюднено чимало статей у провідній пресі України, на сторінках журналу «Справи сімейні», висвітлено події в інтернеті. На День матері влаштовували поїздки жінок-активістів до столиці, О. Ластівка, Л. Пасевіна, Т. Лисненко були номіновані почесними нагородами «Жінка року». Сприяли організації телемостів з Нью-Йорком, побачилися та розмовляли по скайпу з пані Дариною — донькою Л. Полтави. Завдяки такому подвижництву в Музеї української діаспори в Києві було передано артефакти з родинного архіву Л. Полтави та створено експозицію, присвячену нашому славетному земляку.

Незважаючи на організаційні та фінансові труднощі, завдяки таким активістам, як Ф. Одягайло (1932—2019), М. Самохін (1943—2009), О. Малко (1944—2019), В. Стрельченко, Л. Пасевіної, Н. Дудці, В. Клейниха, Л. Скрипці, Т. Охотник, Г. Дорофеєвої та ін., нам все ж вдавалося втілювати проекти у життя.

Так роменська учнівська молодь змогла прийняти участь у всеукраїнських конкурсах «Нові імена України», земляцькому конкурсі малюнка «Сумщино, любове моя!». Ми пишаємося влаштованими в столиці персональними виставками роменських художників І. Цюпки, О. Северина, М. Троценка, І. Роженка, М. Самохіна, Н. Полуян-Внукової, проекту, присвяченому пам’яті Л. Бреус.

Життєвий шлях вірних синів України з Роменщини був відображений темами: «Петро Калнишевський на сторожі духовності», «Час віддати належну шану» та «Його монументами говорить держава», які були оприлюднені на Міжнародних наукових конференціях у Київській православній богословській академії.

За двадцять років ми намагалися створити ланцюжок єднання людей, історії, сучасних подій нашої рідної малої батьківщини. Мабуть тому, як каже Віктор Клейних, ми «пишімо по холсту життя свою історію, не шкодуючи красок…». Діяльність нашого громадського об’єднання продовжується з єдиним бажанням бути корисними людям рідного міста. Цю думку підтверджують наші активісти М. Степко, Ю. Вітренко, Ю. Кухарчук, В. Шталтовний, В. Федько, О. Шугай, Л. Семенова, В. Андреєва, В. Бугрим, В. Пархоменко, В. Яценко та багато ін.

Закінчую спогади віршем мого улюбленого роменського поета Андрія Кубаха.

Ми поклик роду чуємо здалеку,
як відблиск із прозорості криниць.
І пролечу крізь терни й непогоди.
До джерела, з якого пив колись.




Читайте також: 

Додати новий коментар