До 95-ї річниці з дня народження Володимира Масика

Ці слова педагога живопису К. Трохименка стали програмними в творчості Заслуженого художника Украї­ни Володимира Ілліча Масика (1917—1996). Майбутній митець розпочав свій шлях на мистецькій ниві в художній студії міста Конотопа Сумської області. Першими його вчителями були О. Гофман (вихованець Петербурзької академії мистецтва і Московського училища живопису, скульп­тури та архітектури) та художник В. Заболотний.

Володимир Масик народився в багатодітній родині робітника у Катеринославі (нині місто Дніпропетровськ) у 1917 році. Під час революції сім’я переїхала до міста Конотопа, де й пройшло дитинство та шкільні роки майбутнього художника. У 1935 році Масик поступив до Дніпропетровського художнього технікуму, пройшов навчання у педагогів: М. Паніна, П. Альохіна, В. Коренєва. Згодом народився син Олександр, який продовжив батьківську мистецьку стезю.

Випробування Великої Вітчизняної війни не оминули й дім Масиків. До Конотопа Володимир повернувся інвалідом. Але жадоба до життя, любов до мистецтва загартували волю та стійкий дух митця і спонукали до активної творчості та громадської діяльності. Через деякий час він влаштував виставку фронтових малюнків та замальовок, створених у шпиталях. Так народилася відома графічна серія «Цього забути не можна», над якою він потім працював протягом 30 ро­ків. Характерною ознакою цієї серії є реалістична манера виконання, прекрасний малюнок, глибокі психологічні образи.

У період навчання в Київському художньому інституті в майстерні батального живопису народного художника України К. Трохименка, він був пліч-о-пліч з однокурсниками-фронтовиками М. Кривенко, В. Адамкевичем, В. Забаштою.

«З великою відповідальністю відносився батько до творчості. У своїх пейзажах він умів передати щось неповторне, завжди знаходився у пошуках чистоти кольору», — згадує його син художник Олександр Масик. Досить подивитися на панорамну картину «Стежка до річки», в якій так красномовно промовляє краса навколишнього світу. Прибалтику він об’їздив у пошуках виразних мотивів.

Привозив яскраві етюди з Кримського узбережжя, Прикарпаття, Юрмали, Седнєва. Все було цікавим молодому художнику: і рибалки в Аральському морі, і робітники «Запоріжсталі», й будівництво Волго-Донського каналу. Так виникла серія «Металургія», потім галерея портретів «Трудівники села». Для втілення в життя образів своїх творчих задумів Масик відвідав Шушенське, Казань, Ульянівськ, Москву, побував на будівництвах програми індустріалізації держави. Він правдиво зображував трудове життя свого народу, що підтверджують твори: «На буряках», «Промінь у цеху» та ін. Так може малювати людина, яка знає ціну мирному сьогоденню, бо сама перенесла важкі випробовування.

Під час поїздок В. Масик завжди легко сходився з творчою інтелігенцією, влаштовував виставки, зустрічі з молоддю. Майже всі колекції дарував будинкам культури, клубам, шкільним музеям. Так сталося у Кемерово, Конотопі, Косові, Владивостоці. Творчою вдачею митця можна вважати картини панорамного рішення: «Зима в Києво-Печерській лаврі», «Вид на Дальні печери», «Хмари над Дніпром», «Озимина зійшла», «Кукурудзяне поле». Саме в них розкривається монументальне бачення художника.

Як художник-графік, В. Масик розкрився неперевершеним майстром гравюри, який вмів передати романтику пейзажних мотивів, створених у техніці пастелі. Водночас художник осмислював значимість літописця душі багатостраждального українського народу Т. Г. Шевченка. Для цього він здій­снив численні подорожі місцями, пов’я­заними з життям Т. Шевченка, висновком яких стала серія «Шевченківськими місцями».

В. І. Масик, з 1950 по 1952 рік, працював директором Київського дер­жав­ного училища прикладного мистецтва. В домі Масиків завжди збиралася творча інтелігенція: мистецтвознавці — П. Говдя, М. Турунова, Б. Піаніда; художники — Ф. Недошовенко, О. Годунов, А. Казанцев, Н. Божко, О. Бабкова, Н. Альохін. Звертався до творчості М. Дерегуса, М. Шаронова, симпатизував художникам-передвижникам.

Романтична нота відчувається в багатьох творах художника — чи водоспади в Закарпатті, чи жанрова картина «Іван Франко та Леся Українка на Гуцульщині», чи пейзаж «Хмари над Дніпром» або «Човни». Особливий настрій передає художник у картинах «Одеса. Берег моря», «Трускавець, дуби», «Гірська гряда в Грузії» та ін. Численні краєвиди Трускавця, Седнєва, самобутні мотиви, створені у Прибалтиці, Кримському узбережжі, Карпатах, вражають глибоким творчим задумом, живописною красою. Недаремно пейзажі В. Масика зберігаються у провідній художній галереї світу — Третьяковці та у 78 музеях колишнього Радянського Союзу.

Великий вклад Масика у книжкове оздоблення творів провідних українських письменників. Він створив яскраві екслібриси, в яких розкрився як неперевершений майстер різця. Твори, виконані у техніці ліногравюри, ксилографії, пастел, сповнені високої майстерності й завершеності. Досить назвати портретні образи: Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, В. Канівця, І. Маратова, П. Коптєлова та ін.

«Батько завжди привозив із відряджень книжні новинки, кераміку, писанки, витинанки, вишивку. Так у нас зібралася самобутня колекція народних творів, величезна бібліотека книг по мистецтву, каталогів, альбомів, художньої періодики. Все це сприяло до творчості, збагачувало духовно. Він залучав мене до створення експозицій в Києво-Печерському заповіднику. Працювати поруч з ним було цікаво й водночас складно. Він був невгамовним стоїком, буквально палав у творчості. Так, на одному подиху було створене величезне панно «Вид на Києво-Печерський монастир ХІІІ ст.», діорама архітектурного ансамблю Лаври ХVІІІ ст., панно «Всехсвятська церква над Економічною брамою. Південний фасад», — згадував його син Олександр.

Протягом життя В. Масик прийняв участь у 400 республіканських, 100 зарубіжних, влаштував понад 70 персональних виставок. Бойові та трудові досягнення митця відзначені державою та зарубіжною громадськістю. Він був активним членом Комітету захисту миру, Товариства дружби й культурних зв’язків України з зарубіжними країнами, кавалером орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, нагороджений 12 медалями СРСР та медаллю Комітету захисту миру.

У яких би жанрах не працював художник, його впізнаєш за реалістичною формою подачі задуманого твору, глибоким психологізмом та образно-емоційним станом художніх образів. Своєю правдивою ілюстрацією життя українського народу ХХ століття мистецькі здобутки В. І. Масика увійшли в золоту скарбницю мистецтва України.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар