Лист з минулого

Я відчуваю, як разом із твоїм б'ється і моє розжарене серце. Воно, наче міна, готове розірватися від будь-якого необережного руху. Вчора вийшла у сад до яблуні – а там пусто! Пусто без тебе! І, можливо, вже ніколи не буде у житті моєму радості – вона разом з тобою пішла на фронт... Ти пишеш, що у тебе все добре, що ти скоро повернешся. Не треба дурити долю – з війни повертаються або нещасливими, як усі приречені, або мертвими... Але я вірю, що ти повернешся, – хай без іскорки в погляді, але живим. З мертвим годі намагатися будувати щастя...

Вчора до мене приходила твоя сестра, плакала. Не так, як усі дівчата плачуть, а як знесилена жінка. Просила переказати тобі, що кожного дня вона молилася, молиться і буде молитися за тебе. Вона правду каже: «Куля молитви боїться!» А ти не падай духом, не зневірюйся. Адже ти сам говорив: «Краще бути гідним бійцем, ніж дезертиром».

Але більш за всіх хвилюється твоя мати. І вірить, сподівається на те, що ти її застанеш ще живою.

Отож, тримайся, Сергійку. Війна – жорстока і сильна річ, а любов – добра і сильніша.

	Tweet
	Нравится