Літня пригода

За вікном знову дощ. А завжди, коли йде дощ, я трішки сумую. У цей час я люблю переглядати фотографії, подарунки, цікаві речі. Аж ось на очі потрапили три горішки. З ними у мене пов’язана цікава зустріч.

Того літа в ліс я вибралася вперше. Це був різнобарвний, розкішний ліс. Різнокольорове листя густо вкрило пухку землю. Вдихнувши загадкового лісового повітря, я зрозуміла, що приїхала до лісу не по гриби, а по пригоди.

Ми домовилися, де будемо збирати гриби, і всі розбрелися по лісу. Грибів не довелося довго шукати, їх було повно всюди. Інколи, задивившись чи заслухавшись незвичайним щебетанням якоїсь пташки, я мало не наступала на них. Так я захопилася ідеєю назбирати повний кошик. Тут були лисички й сироїжки, піддубки, і білі гриби. Незнайомих я не брала. Усі гриби я обережно зрізала біля кореня, як вчив мене татко.

Швидко пролетів час, а я й не помітила, що мій кошик уже переповнився. Раптом я почула сигнал машини, що означав час повертатися. Я повернула в ту сторону, звідки пролунав сигнал, і тут же подумала: «От і закінчилася лісова пригода.

Та врешті, яка пригода, адже ніякої пригоди не сталося». Пролунав другий сигнал, і я прискорила ходу, та раптом прямо переді мною, ніби з землі, з’явились два красені — білі гриби, що тісно притулились один до одного. Це були найкращі гриби, які я зустрічала сьогодні в лісі. Тільки-но я присіла зрізати гриби, як відчула, що щось упало мені на плечі. Я підняла голову догори і побачила на гілці стурбовану білку. Це вона, мабуть, і жбурнула в мене шишку, бо я зазіхала на її гриби.

— Не турбуйся, білочко, я не заберу твоїх грибів, — промовила я. Я дотяглась до найнижчої гілки і настромила гриби на сучок. Білка, здавалось, залишилась задоволеною. Вона вже не стрибала метушливо по дереву, а дивилась то на мене, то на гриби, а потім і зовсім зникла. До побачення, — сказала я білці і, задоволена зустріччю, рушила далі. Раптом я почула, що за спиною щось упало.

Мабуть, я білці не сподобалась, і вона знову жбурляє у мене шишки, — подумала я, та, оглянувшись, побачила на землі три горішки. Я взяла горіхи і знову поглянула на білку. Вона хитрувато дивилася на мене, і я зрозуміла, що це білка віддячила мені за гриби. Пролунав третій сигнал. Біля машини, мабуть, усі хвилюються за мене. Я прийшла захекана, стомлена, але страшенно задоволена. І коли дорослі переглядали мої гриби, чи не набрала я, бува, неїстівних, я подумки дякувала лісові за цікаву пригоду, дивовижну зустріч, легенько стискаючи у кишені лісовий подарунок — три горішки.

Катерина Приліпко, учениця Козелецької гімназії №1, Чернігівська область, малюнок автора «Літо»

категорія: казки для дітей

	Tweet
	Нравится