В гостях у Тараса Шевченка

Я давно хотів побувати на Тарасовій горі, де похований Тарас Шевченко, але все не було нагоди. І цього року така можливість випала, та ще й не в звичайний будній день, а на національне свято — День Незалежності.

Наша делегація відправилася з Києва вранці, і налічувала 20 людей, серед яких були громадські діячі, діячі культури, літератори, поети, співаки, митці. Вік учасників також був різним — від 10-річних школярів до сивочолих дідусів і бабусь, тобто були присутні три покоління.

Мені також пощастило долучитися до когорти цих цікавих і талановитих людей, я їхав як фотограф. Метою візиту на Тарасову гору було проведення культурного заходу на честь 24-ї річниці Незалежності України.

Підніжжя гори нас зустрічав директор музею Тараса Шевченка і представники місцевих органів влади.

Каравай від делегації

Ми везли з собою на могилу Кобзаря великий вінок з пшеничних колосків, каравай і саме головне — наше бажання відсвяткувати День Незалежності разом з батьком Тарасом, у його духовній присутності, вшанувати пам’ять всіх тих, хто прагнув зустріти цей день і докладав до цього щирі зусилля не жаліючи свого здоров’я й життя.

До речі, «батьком Тарасом» поета почали називати ще коли йому було 26 років, вже тоді він мав такий великий вплив в українському суспільстві.

Далі я розповім свої враження від цього живописного місця.

 

Мої враження від Тарасової гори

Ми підіймалися на гору гранітними сходами, це зайняло в нас близько 10 хвилин.

Сходи на Тарасову Гору

Коли піднімаєшся і виходиш на рівну площину, праворуч  перед тобою відкривається вид на Дніпро.

Вид з Тарасової гори

Перше, що спадає на думку, як побачиш цю красу це слова поета:
«Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.»

Правда, все точнісінько, як заповів Тарас Григорович. Єдине, що тільки як «реве Дніпр широкий» вже не чути, мабуть тому, що коли збудували Канівську ГЕС, він став більш повноводним і бурхлива течія дещо заспокоїлась.

Ліворуч погляд зупинився на величезному пам’ятнику Тарасу, до якого прокладені гранітні сходи.

Могила Тараса Шевченка

Могила Тараса Шевченка

Ми піднялися до могили, поклали квіти і провели там годину культурної творчості. Читалися вірші, лунали пісні, говорилися промови.

Наша делегація на могилі Тараса Шевченка

Вірші на могилі Тараса Шевченка

Ці багаті духом слова й пісні надали мені наснаги і піднесення. Здається, що всі присутні відчували те ж саме. Я відчув, що це не просто мітинг і що нас єднають не просто якісь інтереси, а дещо більше — національна свідомість, спільні цінності: мова, країна, традиції.

вірші на могилі Тараса Шевченка

Делегація на Тарасовій горі

Наша делегація на чолі з представниками Національної Ради жінок України.

Після цього для учасників була екскурсія у музеї.

 

У музеї Тараса Шевченка

Музей Тараса Шевченка

Музей Тараса Шевченка

музей Тараса Шевченка

Експозиції в музеї Тараса Шевченка

 

В музеї є картини і репродукції картин Тараса Шевченка. Різні експозиції, які ілюструють твори з «Кобзаря». Персональні речі поета, перші видання «Кобзаря», документи з архівів поліції, ті інші цікаві документи.

Перші видання Кобзаря

Копії перших видань «Кобзар» і «Гайдамаки»

Персональні речі Тараса Шевченка

Персональні речі Тараса Шевченка

Справа проти Тараса Шевченка

Справа третього відділу Власної Його Імператорської Величності канцелярії про Кирило-Мифодіївське товариство і художника Т.Г. Шевченка. 1847 рік.

Диплом Тараса Шевченка на звання Академіка

Диплом Т.Г. Шевченка на звання академіка. 21 жовтня 1860 року.

Ось наприклад цей диплом свідчить, що Тарасу Шевченку було присвоєно звання академіка гравюри. І згідно закону Російської імперії тим, хто отримував таку грамоту присвоювалося титул неспадкового дворянина, тобто він розповсюджувався на подружжя, але не на дітей. Як відомо Тарас Григорович проігнорував цю грамоту. І лише після його смерті друзі поета вирішили знайти її у архівах і зберегти для музея.

Останні роки свого життя Тарас Шевченко провів не в Україні, він був у Петербурзі, Москві, Казахстані та інших місцях заслання. Поет всією душею хотів повернутися на Батьківщину. Останній раз він приїздив сюди у 1859 році, він дуже любив Дніпро і хотів купити землю і збудувати будинок. його увагу привернула місцевість біля Канева, де на лівому березі Дніпра височіли кручі. Тут він і хотів оселитися. Щоби милуватися кручами і вийшовши з хатини мочити ноги у Дніпрі. Навіть був приблизний план будинку з двома ґанками.

«Купуйте, купуйте землю» — писав він своїм родичам. Але доля розпорядилася так, що йому вже не судилося сюди повернутися. В 1861 році серце Кобзаря перестало битися. І він повернувся у це місце вже на вічний спочинок. Його друзі вибрали місцем для поховання Чернечу гору, яка так точно відображала слова з Заповіту. Все так, як він і хотів. Згодом Чернечу гору почали називати Тарасовою.

Панорама з Тарасової гори

Панорама з Тарасової гори

А після екскурсії у мене було трохи часу спуститися на оглядовий майданчик, який знаходиться нижче пам’ятника і звідки відкривається прекрасний вид на Дніпро. Можна любуватися цим краєвидом не одну годину.

 

Тарасова Світлиця

На задньому дворі музея можна побачити українську хатинку — «Тарасову світлицю». Її було збудовано у 1884 році, одразу після впорядкування Шевченківської могили. Це був перший народний музей Кобзаря. В цій хатині також жив Іван Ядловський — багатолітній хранитель могили Тараса Григоровича. Півстоліття він охороняв могилу поета — з 1884 по 1933 рік. Недалеко від хатини знаходиться й могила Івана Ядловського.

Тарасова світлиця

«Тарасова світлиця»

 

Спочатку хатина стояла на місці сучасного музею. У 30-х роках, коли почали його будувати хатину розібрали, а в 1989 році її було відновлено вже на теперішньому місці.

Хрест на могилі Тараса Шевченка

Поряд з будівлею музея стоїть великий чавунний хрест — він стояв на могилі Тараса Шевченка з 1884 по 1923 рік.

Пам’ятник-хрест

В 1923 році радянська влада замінила хрест на пам’ятник-бюст. А сучасного вигляду могила набула у 1939 році, в цей рік святкувалося 125-річча з дня народження поета.

 

Зі спогадів моєї матері про Тарасову гору

Коли була школяркою, моя мати приїздила влітку до своєї бабусі у село Шабельники Золотонінського району. А звідти рейсовим автобусом час від часу відвідувала Тарасову гору. Їй пам’ятаються дерев’яні сходи, музей і звісно неповторний краєвид, що відкривається з гори. Також вона розповідала, що на Тарасовій горі був сліпий кобзар, він там сидів завжди, і співав пісні. З ним був хлопчик, який його супроводжував.

З того часу минула ціла епоха, а на Тарасовій горі все залишилось майже так, як і сорок років тому, люди приїжджали і приїжджають до Поета в гості, і в радянську епоху, і в епоху Незалежності. Дерев’яні сходи замінили гранітними, і, на жаль, вже не можна почути тих пісень, які там сорок років тому співав старий сліпий кобзар.

 




Читайте також: 

Коментарі

Зображення користувача Андрій.
Чудова природа! ПРосто супер
Зображення користувача Інна.
Супер фото, дякую ), прошло так багато років а душа Тарасова досі з нами.
Зображення користувача Ніна.
а скільки часу займає поїздка туди і назад? дякую за відповідь
Зображення користувача Іван Косарєков.
Ми виїхали з Києва о 9 ранку, і десь о 14:30 були на місці. Тобто десь 5 з половиною годин. Це на Богданчику, але якщо їхати своїм транспортом, думаю можна і швидше.
Зображення користувача Алла Іванівна.
Тарас Григорович далеко не ідеальна людина, так у нас так люблять приписувати його геніальність та божественість, а те що він був великим бабником та гулякою.
Зображення користувача Іван Косарєков.
Так, він був далеко не ідеальною людиною, але його твори пробуджували національну свідомість ще багатьох поколінь після нього, цей вклад неможна недооцінювати. Особисто я його за це поважаю. Він був патріотом своєї нації, але згоден, далеко не святим. І, згоден, ніяку божественість йому приписувати не треба, бо це зовсім інше поняття.

Додати новий коментар