«Тарас. Повернення»

31 січня в кінотеатрі «Жовтень» пройшов передпрем’єрний показ художнього фільму «Тарас. Повернення», режисер Олександр Денисенко. Після перегляду кінострічки вперше пожалкувала, що я не кінокритик. Але натомість це і добре, немає потреби та і бажання щось порівнювати, вишукувати недоліки операторської чи акторської роботи, хоча, потрібно зауважити, вони, ці роботи, — геніальні! Просто без зайвого блюзнірства і філософствування хочу сказати, що фільм зачепив за душу, ой, як глибоко зачепив!

Коли збиралися поважні гості в холі цього маленького, загубленого мистецького острівка під назвою «Жовтень», ще тоді подумала, — чому саме тут (у залі всього на 30 глядачів), як він виживає, серед таких «акул», як «Ультрамарин», «Мультиплекс», і це навіть якось символічно, бо Тарас теж боровся, страждав, виживав! Така доля? Збиралися митці: народні артисти Л. Кадочникова, В. Талашко, мистецтвознавці С. Тримбач, М. Жулинський, актори фільму, журналісти… Всі вітали режисера, фотографувалися і наростало хвилювання, що нового нам запропонує Майстер, чого ми ще не знаємо про нашого Кобзаря, чим можна ще здивувати. А виявляється, що можна. Вже два тижні, як живу, передивляюся, ношу в голові цей фільм-екшн, фільм про невідомого Шевченка. Про душу Тараса Григоровича, всю глибину її переживань: кохання, страждання і любов. Фантастично, як зміг дістати і передати глядачеві це Майстер — «ловець душ» Олександр Денисенко. В інтерв’ю він так і сказав: «Я писав сценарій про визволення політв’язня з російського полону. А фільм знімав про Людину, його душу: прощення, про кохання, про пошук правди. Знімав про Тараса Григоровича, як про родича, друга.

Дві години йде фільм, під час якого і навертаються сльози, і перехоплює дух, і радієш, і співпереживаєш, як за рідну людину, яка намагається уникнути смерті…

1857 рік, Ново-петровська фортеця, Мангишлак, Казахстан. Позаду 10 років мук заслання: приниження, знущання, любов, кохання… і все через призму душі. Вся стрічка практично про два останні тижні до звільнення! Два тижні до жаданої волі, яка має прийти з Петербурга, але за яку ще треба заплатити. І в кожному кадрі неймовірний заряд емоцій. Відчуваєш і, затамовуючи подих, боїшся, бо розумієш, що ціною цієї платні може стати Життя.

Як на мене, тут — оскароносна робота режисера Олександра Денисенка і роль актора «Молодого театру» Бориса Орлова — Тараса: очі дивляться в саме серце, і голос, і вірші, і пісня з його вуст, мов відголосок через віки.

Кінострічка «Тарас. Повернення» на тлі російської агресії, окупації — просто в яблучко: дуже своєчасна, актуальна і геніальна. Там, у солдатчині, у Тараса Григоровича був теж позивний — «Батько», так його звали побратими. А по завершенні передпрем’єрного показу, після щирих оплесків продюсер фільму Володимир Філіпов сказав: «Ми створили не іконописний образ, а показали живу людину»! І це дійсно так.

Яка ж подальша доля цього фільму? Прикро до розпачу, вже рік стрічка «під сукном». «Неформат» — саме так кажуть акули кіноіндустрії. Фільм не беруть в прокат. Міністерство культури мовчить! Міністерство освіти! Ось кому б цю стрічку взяти в програму для обов’язкового перегляду в старших класах. Це ж історія України! Це той Тарас Григорович Шевченко, якого ми пізнаємо в собі, в своїх дідах та прадідах — це наш рід, родовід нації! Люди, Українці! Як допомогти Тарасові Григоровичу, щоб його душу пізнали ми — Українці? Його діти, онуки — нащадки!




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар