Стежина до Кобзаря

«Кобзарю, знов я до тебе приходжу,
бо ти для мене — совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон»

Ліна Костенко

В останній день зими спеціалізована школа №239 міста Києва зустрічала гостей. Цього дня в її стінах відбулася визначна подія. За сприяння заступника редактора газети «Справи сімейні» Людмили Грабовенко було відкрито літературну студію імені Т. Г. Шевченка. Адже молодь прагне реалізації своїх талантів. А вона — найцінніше, що має наша країна.

Учасники заходу ще раз пройшлися відомими і невідомими стежками життя і творчості нашого генія. Адже Шевченко все своє життя, відірвавшись від рідної землі, шукав підтримки, дружби, розуміння та кохання. Такої гіркої правди, оголеної до самого нерва національної гідності, ніхто ще не висловлював. Гнів і ненависть Шевченка були від великої любові до України і невтішного болю за неї. Він не писав, він плакав, він сміявся, благословляв людей і проклинав усіх, хто над простими людьми насміхався.

Для чого я на світ родився,
Свою Україну любив?

Зі сцени звучали слова Шевченкового Чернця у виконанні переможця міського конкурсу читців поезії Т. Шевченка Артема Калюжного.

У Києві на Подолі
Було колись… і ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться…
А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.

Приречений на тяжку солдатську службу поет своїм словом прагнув долетіти до рідної землі, сльозами виспівати долю української жінки — зганьбленої і зневаженої матері. Його героїні — Катерина, Оксана, Сова, Марина, Наймичка, Сліпа, Лілея, Відьма — значною мірою символізують саму Україну, пограбовану, принижену. І ось цю тугу та біль знедоленої жінки виспівала народна артистка України Раїса Недашківська в поемі «Тополя».

Життєва дорога кожного українця починається з рушника, що є оберегом, символом і гордістю нашого народу. Тому на відкритті літературної студії наші глядачі з захопленням слухали розповіді заступника редактора газети «Справи сімейні» Грабовенко Людмилу Іванівну, що зібрала унікальну колекцію, яка ніби розповідала нам про душу і серце наших пращурів та сучасників. Продовжуючи тему родини, Людмила Іванівна розповіла про долю своїх рушників та хусток, переповідаючи історію кожного з них. Ми ніби були оповиті серпанком таємничості та загадковості.

Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові та самопожертви. Від покоління до покоління несемо ми, українці, палкі думи Кобзаря. Скільки їх, знаних і незнаних митців: Володимир Винниченко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Василь Стус… Учасники театральної студії «Провесінь» закохані в українське слово. На святі був представлений спектакль за новелою В. Винниченка «Момент». Сценарій до твору написаний методистом, старшим учителем української мови та літератури Клімовою Аліною Олександрівною. В цьому спектаклі звучала авторська поезія учня 11-го класу Іллі Кузьміна:

Ніч. А ми пливемо,
Дощами змива палітру
Бажань. А ми так мріємо
зловити мелодію вітру.
Історія панни Мусі переплітається у ліриці мелодій та звуків:

Час. Так безнадійно летить,
Але нас не відпустить ніколи.
Ніч — це мало…
Багато — це мить,
Шиплять вже старі магнітоли…

Так хотілося охопити хоча б якусь часточку творчості великого поета. Тому не забули і про внесок Тараса у розвиток української драматургії, адже театр — особлива віха в історії української культури. Після зворушливого сміху над персонажами комедії М. Старицького «За двома зайцями» Директор «Видавничого дому «Справи сімейні» та директор СШ №239 підписали договір про наміри щодо співпраці та про майбутню спільну діяльність, а також про створення літературної студії імені Т. Г. Шевченка для школярів та молоді. Наші діти готові до спільної творчої праці. Вони раді нести велике слово Кобзаря усім, хто його хоче почути. Адже і сам поет бажав цього:

А може, тихо за літами Мої мережані сльозами І долетять коли-небудь На Україну… і падуть, Неначе роси над землею, На щире серце молодеє Сльозами тихо упадуть!

Відкриваючи літературну студію, ми прагнемо осягнути велич українського поета, виховувати любов до поезії, рідного народу, його мови і культури. Адже з іменем Шевченка на сьогодні ідентифікується Україна та українці.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього», — говорить народна мудрість.

На цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

У цих рядках Т. Шевченко застерігає від очікування слави та похвали від людей і водночас наголошує на важливості місії поета для суспільства. Отже, несіть своє поетичне слово, наші діти, наше майбутнє, наша надіє!




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар