Шевченко — єдина постать, яка не роз’єднує націю

"Якщо позабудеш
стежину до хати,
Яку дитинчам
навпростець протоптав,
І матір, і рід свій,
і слово крилате,
То значить, чужинцем
бездушним ти став".
Р. Братунь

Україно… Матінко рідна моя, народилася ти на святій землі, про яку ще колись апостол Андрій Первозванний, припливши по Дніпру до того місця, де стоїть твій златоверхий Київ, сказав: «На цих горах засяє благодать Божа». Його пророчі слова збулися. Державо, ти виникла на цих святих горах. Київська Русь — Україна була однією з наймогутніших у світі. Проте ворог не міг змиритися з твоєю могутністю. Тисячі ворогів топтали твою святу землю, палили, нищили міста і села, вбивали людей, намагалися стерти тебе з лиця землі, поневолити, запрягти в ярмо. Та ти, мов той Фенікс, піднімалася з попелу і руїн, прагнула до свободи. Ти відвойовувала її та знову втрачала, але ніхто не міг зламати тебе, ніхто не міг убити твого прагнення до волі. Ти стала вільною, незалежною державою. Твій шлях до волі був нелегкий, усіяний колючими тернами. Тисячі синів за волю йшли по цьому тернистому шляху і кликали твій волелюбний народ за собою, вселяли віру в перемогу.

Україна… Всю тебе не охопити думкою і уявою, а тим більше не розкажеш словом, ти вміщається лише в серці.

Шумить зеленим листям шістсот­річний дуб на Хортиці, б’ється невгамовна хвиля Дніпровської ГЕС, дають вугілля шахти Донбасу, на західному обрії мріють зелені Карпати…

Україна… Це Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні!

Багатство України — це золоті пшеничні лани. Ось тому на нашому прапорі є жовтий колір, який символізує безмежні лани пшениці. Другий колір на прапорі — блакитний: це чисте небо України.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину…
— такі чудові слова сказав про свою рідну Україну Василь Симоненко.

Для мене любити свою Батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, а й прагнути всіма своїми помислами ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів.
«Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки», — писав С. Васильченко.

А ось Максим Горький — російський письменник, прозаїк, драматург, — один із найзначніших і найвідоміших у світі російських письменників і мислителів — говорив про Україну: «Я люблю чарівні мелодії української музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку». І це справді так. Український народ, як і будь-який народ, нація, має чудову мову, культуру. Ще в давні часи славились українські пісні.

Одним із світочів нашої духовності є Тарас Григорович Шевченко. Його особистість поза швидкоплинним часом. За словами Євгена Сверстюка — це «вічний дух України, який був і в часи Київської Русі…, який є зараз, і який буде». Він сучасний для кожного покоління, зрештою для кожного з нас. Для мене він — український Всесвіт. Я часто почуваюся пригнічено розгубленою перед духовною неосяжністю Кобзаревої величі. Це він формував хребет нації, дав силу вистояти в засланнях, тюрмах. Шевченкові зерна впали на родючий духовний ґрунт України і проросли рясними сходами ідей. Тарас згуртував нас, навчив відчувати себе невід’ємною часткою українського простору. І цей простір не лише Україна. Він переступив кордони і сягнув усіх континентів. Бо до всіх нас звертався Кобзар: «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». Слово Шевченка, його дух є тим невичерпним джерелом, яке дає силу і наснагу відчувати й усвідомлювати себе українцем в Україні і далеко поза нею.

У моїй душі лунає могутнє слово Кобзаря, наче вибух серед німого мовчання знедоленого народу. Серце поета було сповнене болем за тебе, рідна Україно. Він бачив, як ворог нищив твої святині, як плюндрував твої землі:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?

Поет просить послати «душі убогій силу», щоб «огненно заговорила», щоб його слово понеслося по Україні і збудило народ до боротьби за волю. І це слово поета пролунало як заклик:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Великий Кобзар боровся за нашу волю, він вірив, що прийде той час, коли «встане правда, встане воля». Могутнє слово Тараса розбудило дух народу, його кращих синів і доньок, які підхопили заклик Кобзаря.

Нашому поколінню випала особлива місія — започатковувати нове тисячоліття. Це робить нас відповідальними за те, які морально-етичні цінності закладемо в його основу. На жаль, сучасна ситуація в Україні далеко не найкраща, часом виглядає дуже загрозливою для самого існування нації, держави. Варто згадати, що ще 110 років тому, виступаючи на традиційному всенародному березневому святі, Іван Франко запитував своїх сучасників: «…подумаймо, наскільки ближче ми до здійснення своїх національних ідеалів, Шевченківських ідеалів, ніж був він сам?». І по короткій хвилі відповів: «Наша нація як була, так є розмежована кордонами і в своїм нутрі розділена суперечностями».

В різні часи наші народи
Проходили нелегкий шлях:
Пригноблення, важкі угоди,
Лиха війни, «відлиги» час.
В скрутні години для держави
Народ об’єднання бажав,
Але завершенню процесу
Розкол «Схід»-«Захід» заважав.
Ні Президент, ні глас народу,
З’єднать Украйну не змогли,
З’єднає нас Тараса мрія —
Єдина, суща на землі.
Бо українці — то є сила!
Чекає нас великий шлях.
З колін повстала Україна
Її не стримати ніяк!
Л. Тур (власний вірш моєї вчительки історії)

Що ж ми можемо зробити для втілення мрії Великого Кобзаря? Треба бути патріотами — треба відрізнятися, творити свою культуру, яка сягає корінням у рідну землю, зберегти єдину непоборну Україну. Треба пам’ятати, що в глобалізації виграє та держава, яка збереже ціннісні і духовні ареали. Тому, на мою думку, Шевченко сьогодні — єдина постать, яка не роз’єднує націю. То ж єднаймося, українці!

Пишаюся тим, що в умовах глобалізації та динаміки новацій розголосся національних культур світу — ідеї Т. Г. Шевченка повноцінно живуть в просторі Всесвіту, являючи собою один із чинників процвітання української культури. Це — безцінна сторінка історії великого українського народу, душа української нації. Тарас збирає розпорошеність українців у світі. Наше коріння невмируще, бо Воля, Патріотизм, Краса притаманні світобаченню українців, вони вічні.
Я вважаю, якщо вже ми народились у цій країні, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її долі. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших предків, бо Україна — наша доля!

Анастасія Бондарева — учениця 9-го класу Амвросіївської загальноосвітньої школи №6




Читайте також: 

Додати новий коментар