Родинна портретна галерея

«Де дух не водить рукою художника, там нема мистецтва»
Леонардо да Вінчі

Щоправда ці слова геніального художника поширюються виключно на професійних митців. Митців, здатних оживляти свої потаємні мрії в різних мальованих образах. Доносити до глядача свій власний внутрішній світ засобами, здавалося б, звичайного малюнку.

Але те, що це непросто, розуміє кожний, хто хоча б одного разу в житті брав у руки пензля. Для того, щоб полотно заграло всіма барвами веселки, мало одного бажання, треба мати великий талан і той дух, про який колись говорив Леонардо да Вінчі, що і перетворює звичайний малюнок на незвичайне і велике мистецтво.

Надія Іванівна Бугай не народилася художником. Вона так само, як й інші діти, не вміла малювати. І зрозуміло, що цьому її не могли навчити уроки малювання в молодших класах звичайної середньої школи.

Та внутрішній потяг до малювання в неї завжди був. І якщо він не втілювався у малюнках, то знаходив собі інші прояви, наприклад, на уроках креслення.

Це, можливо, вирішило питання подальшого її навчання після середньої школи в Київському технічному училищі №2 за спеціальністю «Кресляр-конструктор». Вона креслила і любувалася лініями форм, деталей, вузлів, машин. А вже після його закінчення доля повела по стезі конструювання машин харчової промисловості — закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості, отримала фах «Механіка-конструктора». 25 років роботи в Українському науково-дослідному і конструкторському інституті харчового машинобудування залишили глибокий слід у її житті.

Намріяне і нарешті реалізоване у пенсійному віці переселення з Києва в сільську місцевість Київської області проклало шлях до наївного аматорського малювання через килимарство за власними композиціями, скульптурні роботи, вишивання і малювання копій картин видатних художників різних історичних епох.

Спочатку Надія Бугай просто перемальовувала картини відомих художників. Потім почала привносити до їхніх сюжетів щось своє. Зрештою це вилилось у бажання малювати портрети своїх близьких і рідних.

«Портретний» період творчості прийшов до Надії Іванівни аж у 63 роки, коли вона і почала створювати авторську родинну портретну галерею.

Анатоль де Франс колись сказав, що у мистецтва є два найнебезпечніших ворога: ремісник, не осяяний талантом, і талант, не володіючий ремеслом.

Надії Бугай вдається у своєму наївному малюванні рухатися посередині між цими двома ворогами мистецтва. Працюючи над портретами, вона малює не те, що бачить, а те, що відчуває.

На сьогодні створювана нею портретна галерея вже нараховує 23 роботи. На жаль, не всі члени сім’ї себе одразу взнають або погоджуються, що саме так вони і виглядають. Зате сторонні люди — друзі членів сім’ї, їх впізнають і радіють портретній схожості та кольоровим барвам фону, що супроводжує кожний портрет.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар