Петро Ільченко: «Найкращі ліки від хвороби — любов та увага»

На камерній сцені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави «Сторонні серед нас» за п’єсою сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи. Режисер-постановник — Петро Ільченко. Режисер зізнається, що вже сама назва розкриває ідею твору. Прем’єра вистави власне стала черговим подарунком для режисера. Нещодавно Петро Іванович відзначив своє 65-ліття.

А Бог дарує нам щастя…

«Часто-густо життя обділяє нас найціннішим — спілкуванням. Хвороби, втомленість. Ніби кажуть людині — ти закінчився, тебе вже немає. А Бог в найважчих ситуаціях дарує щастя. Люди, які обділені, які хворі на Альцгеймера, знаходять один одного», — розповідає про виставу режисер-постановник Петро Ільченко.

На сцені відсутні масивні декорації та реквізит. Тут максимум, аж до надриву, переживань, емоцій, поглядів. Очі в очі з глядачем. Тут головні емоції та переживання.

Протягом двох актів глядачі спостерігають за подіями, які розвиваються в інтернаті для пацієнтів, хворих на Альцгеймера. За сценарієм, від рідних їх відділяє стіна нерозуміння, хоча їхнє життя повне справжніх почуттів.

Як би там не було, але ці люди живуть серед нас. Що з ними робити? Вилікувати практично неможливо. Звісно, вистава не тільки про це. Мова йде про людей, які в такому стані зустрілися й закохалися.

«П'єсу «Сторонні серед нас» написав драматург з Канади Аарон Бушковськи, — розповідає Петро Ільченко. — Там вистава йде вже років двадцять. На українській сцені її поставили вперше. Вистава присвячена основній проблемі сучасності — коли цивілізаційні процеси дедалі розширюються, а спілкування між людьми звужується. Тим більше, коли хвороба Альцгеймера вперто завойовує плацдарми — і все частіше рідні люди, подружні пари й батьки з дітьми через її наслідки стають сторонніми. Але ж ми хочемо не стільки розглянути проблему, адже ми не медичний заклад, скільки попередити людей — цінуйте гармонію, цінуйте найбільший дар людини — дар спілкування, цінуйте людську теплоту і любов».

Ця вистава про любов, переконані ті, хто причетний до вистави. Любов — це жертва, це увага до ближнього. Любов переборює навіть те, що вже ніщо в світі не може перебороти.

«У виставі представлено три зрізи покоління — старше, середнє і молодше. Ми беремо ці три вікові групи спеціально, щоб показати — покоління, які знайдуть між собою гармонію, врятують нас від того, що завойовує світ: хворобам і негативу ми маємо протиставити добро і любов», — переконаний режисер.

Одну з головних ролей виконує Галина Яблонська — дивовижна жінка, актриса, яка у свій 91-й рік не лише блискуче грає, а ще й виступила асистентом режисера цієї вистави. Сама актриса зізналася, на початку було трохи важко, адже кожен актор для побудови внутрішнього світу свого персонажу бере щось зі свого життєвого арсеналу, з власних спогадів і емоцій. Жартома актриса підкреслила, мовляв, ми ще поки що не хворі на цю хворобу, ну десь там може якісь первинні прояви.

Кожній людині потрібен Конфуцій

Вдячні студенти, які в різні періоди свого часу вчилися в Петра Ільченка, у день його народження влаштували для педагога справжнісіньке свято. Сам Петро Ільченко і не чекав подібного.

«Я просто поспішав на зустріч до театру, — зізнається Петро Іванович. Зателефонувала Станіслава Котелянська, колишня студентка, а нині голова ГО «Співограй», запросила підійти зранку-раненько. А насправді там мене зустрічав гурт випускниць із квітами, повітряними кульками, маленькою театральною виставою».

«Мені часом здається, що з Петром Івановичем я й не розлучалася, — розповідає Станіслава Котелянська. Досить часто він виступає членом журі наших творчих фестивалів-конкурсів в різних регіонах України. Так як наша конкурсна програма включає в себе малі й великі форми і художнє читання, Петро Іванович постійно проводить для учасників театральні майстер-класи та дружні зустрічі для обміну досвідом керівників театральних гуртків. Почути конструктивну критику чи схвальні відгуки для самодіяльних акторів та режисерів з вуст режисера Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — це надихає й спонукає працювати над собою».

В обіймах колишніх випускників, Петро Іванович Ільченко почувався затишно. Його щедро обдаровували компліментами, дякували за науку. Наприклад, Наталія Мельник 27 років викладає театральні дисципліни в Таврійському ліцеї мистецтв, що в Херсоні. До того ж вона керівник зразкового дитячого театрального колективу. «Вважаю, що з викладачами нам свого часу пощастило. Завжди з вдячністю згадую талановитого Петра Івановича. Він як ніхто умів нам прищепити любов до мистецтва».

Взірець інтелігентності, професіонал, інтелігент — такими рисами характеризують Петра Ільченка його випускники. «Петро Іванович викладав у нас режисуру й майстерність актора, — згадує киянка Тетяна Мамонтова. — Ми поважали його за мудрість, талант передати й донести знання й майстерність. Свого часу, після закінчення інституту, я прийняла його пропозицію стати викладачем. То був чудесний час. Поруч з таким майстром завжди було цікаво, надихаюче. Його відвертість, професіоналізм, енциклопедичність знань, тонкий гумор захоплювали студентів».

Здається, в усіх куточках України є учні майстра. «Нам пощастило навчатися у Петра Ільченка, — ділиться своїми враженнями Наталія Черкасенко, режисерка театру із Сум. Я досить часто згадую його й цитую, що, окрім одягу та їжі, кожній людині потрібен Конфуцій! Петро Іванович — наш театральний Конфуцій. Адже саме він навчав нас головним постулатам професії. Я, власне, завжди називаю його — мій майстер. Завдяки вчителю, я завжди почуваю себе самодостатньою у професії, по цей день виконую його заповіти. Говорити сьогодні слова вдячності немає сенсу. Крізь роки посилаю месендж любові, довіри, доброї пам’яті».

Киянка Олена Ганджилова, хоч і вчитель математики, проте член Національної спілки театральних діячів України, керівник театральної студії «Первоцвіт». «Зустріч на життєвій дорозі з Петром Івановичем стала однією з найважливіших у житті. Вона подарувала любов до театру, чесної роботи у мистецтві, режисурі. Завдячуючи Майстру я впевнено почуваюся в будь-якій аудиторії. Постійно згадую його рекомендації: «Режисер має бути хитрий, як змія». А мені це сьогодні особливо важливо, бо працюю з усіма різними категоріями студійців: від 3 до 83. З ним завжди приємно спілкуватися, радитися, співпрацювати».

Серед випускників Петра Ільченка — директор Херсонського обласного театру імені Миколи Куліша — Олександр Книга, художній керівник Житомирського обласного театру імені В. Кочерги Наталія Тимошкина, режисер Київського молодіжного театру «Відкритий Погляд» Ксенія Ромашенко, режисер та художній керівник театру «Золоті ворота» Станіслав Жирков.




Читайте також: 

Додати новий коментар