До дня народження Володимира Затуливітра

«Біжиш за автобусом, тишо
хлоп’ячих охтирських ланів.
Єдина вітчизна! Дитинство...»
«Бучак-Ирій»

Їхали ми у слобожанські краї й згадували вірші Володимира Затуливітра. «Володимир Затуливітер з тих поетів, які, залишаючись собою, постійно переростають самих себе і потребують нової якості слова», — писав академік Іван Дзюба у книзі «На трьох континентах».

У семи книжках поезії, виданих за життя, немає жодного двічі друкованого вірша. Навіть те, що публікував у журналах, до книжок не брав. Поет весь час розвивався, освоюючи нові й нові форми віршування. Після його загибелі 2003 р. вийшли іще три книжки поезії та вибране, але в них не помістилось написане Поетом впродовж 90-х років. Ось і зараз чекає на спонсора укладена книжка прози Володимира Затуливітра. Ми уже публікували із неї деякі невеликі твори у літературних газетах та озвучували на радіо «Культура».

— Сила поезії Володимира Затуливітра найперше в її природності. Він писав природньо, як співає соловейко, як плавають риби. Твори його сприймаються як вишиванка, як писанка. Це поезія профетична, як у Свідзінського, Маланюка, Стуса — сказав академік, доктор філологічних наук, професор Київського Національного університету Юрій Ковалів на літературному святі «Моїм словам ще так багато справ» у рідному поетовому селі Яблучне Великописарівського району Сумської області.

Так, богонатхненні поети з високою душею могли бачити крізь час. Звідки Поету було знати і просити блага «для всіх, хто був тоді зі мною, і в лютий холод, і в липневі дні», тобто день Пам’яті 19 січня й Затуливітрівські читання 28 липня. Прикладів бачення крізь час у Затуливітровій поезії багато, це потребує окремого дослідження. Вона внесла потужний інтелектуальний струмінь в українську версифікацію. Вона нам необхідна для нашого самоусвідомлення й духовного зростання. Тому й цінує Україна свого поета. Минулого ювілейного року установлено три меморіальні дошки Володимиру Затуливітру, споруджено на його могилі гранітний пам’ятник, відкрито Літературний музей у школі його рідного села Яблучне Великописарівського району Сумської області. Власне, не відкрито, а передано Літературно-мистецьким фондом Володимира Затуливітра музей, створений іще 2003 року у Бучаку. Щороку у кінці лютого відбуваються в селі літературні свята — пошанування пам’яті великого поета-земляка.

Актова зала зустрічає гостей ясною усмішкою Поета в білім костюмі з трахтемирівськими грушками-яблучками в руках на мультимедійній дошці. І яблучанам, і гостям із району, Сум і Києва було цікаво послухати ґрунтовну характеристику творчості Володимира Затуливітра академіка Юрія Коваліва. Він зараз працює над десятитомною історією української літератури. Володимир Затуливітер оселиться в ній у дев’ятому томі.

Тепло згадав про товариша і вчителя свого голова Сумської спілки письменників Олександр Вертіль. А довголітній голова сільської ради Микола Гавриленко пригадує його завжди елегантного, у світлому костюмі. Він добре знає всю родину Затуливітрів і працював разом з Марією Іванівною (сестрою), бувши директором школи, де іще тоді у кабінеті мови та літератури, прикрашеному вишивками Марії, стояли на полицях книжки, подаровані Володимиром Івановичем. Заступник голови Великописарівської райдержадміністрації Микола Скоромний подякував Національній спілці письменників, Фонду і школі за популяризацію творчості видатного земляка, бо це слава, сила й багатство рідної землі, її талановитих людей. Завідуючий райвідділом освіти Сергій Дмитриченко наголосив на значенні музею у виховному процесі, розповів про створений ним сайт села Яблучного і плани створити сайт Володимира Затуливітра.

Великописарівська літературна студія «Джерело натхнення» імені Володимира Затуливітра прибула на свято повним складом із подарунками, виготовленими власними руками: портрет поета із зерняток і оберіг, виплетений із трави різухи, яка чарувала духом свіжого сіна й степу. Голова літстудії Ольга Котельникова згадує свою шкільну дружбу з Володимиром Затуливітром у с. Веселому: «Це вже згодом його родина переїхала до с. Яблучного. А наше дитинство у Веселому пройшло. Ми разом гралися й ходили до школи у Яблучне за 5 кілометрів, бо були сусідами й майже однолітками». Усіх порадував відомий бандурист Олександр Завалій думою Єгора Мовчана й власною думою про кобзарів.

Школярі з натхненням читали вірші земляка. Це вже робота талановитих яблучненських педагогів, серця яких б’ються в унісон із серцебиттям живої й витонченої Затуливітрової лірики. Вони зуміли настроїти на цю хвилю й дитячі серця, а це велике педагогічне досягнення — навчити дітей мислити й ростити їх свідомими, патріотично налаштованими українцями. Директор школи Лідія Ковака (вона ж і директор музею) докладає до того немало зусиль. І це свято показує, скільки творчої волі втілено в ньому. Велика мати школи, — це вона зустрічає гостей, відкриває літературні урочистості, розповівши коротко біографію поета та його творчий шлях; це вона пильно стежить за кожною хвилиною дійства; це вона привітно шанувала гостей після виступів, де сказала про традицію — щороку в кінці лютого відмічати день народження Володимира Затуливітра літературним святом.

На завершення підосаул Міжнародної громадської організації «Козацтва Запорозького» Василь Статівка на подвір’ї школи у саду імені Небесної сотні салютував із гармати-гаківниці.

28 лютого у м. Черкаси обласна громадська організація «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка провела обласний конкурс читців під назвою «Раз добром зігріте серце вік не прохолоне» і присвячений він був народженню двох поетів-патріотів Володимиру Затуливітру й Василю Симоненку, які були з однієї української «зоряної речовини». Як сказала організатор дійства, очільниця «Просвіти» Олена Фещенко: «Молоді черкаські козаки як ніколи проникливо виконували поезії Володимира Затуливітра». Давно спостерігається цей феномен пробудження козацького духу високоенергетичними поезіями слобожанського козака.

Любов Снісар




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар