«Акомпаніатор» — театральна історія про божевільних людей

У Київському національному академічному театрі оперети відкрито експериментальний майданчик — нова сцена Stage_Lab. На нульовому поверсі театру оперети будуть створюватися різножанрові вистави камерного формату.

Відкрити нову сцену постановкою одноактної п’єси Марселя Мітуа «Акомпаніатор» генеральний директор-художній керівник, народний артист України Богдан Струтинський запросив заслуженого діяча мистецтв України Олександра Білозуба, відомого українського художника, режисера і актора.

В Україні та за кордоном відомі дві моновистави Олександра Білозуба: «Я сьогодні сміюся з себе…», присвячена Олександру Вертинському, та «Пісенька на три такти» про Чарлі Чапліна. В якості художника-постановника Олександр Білозуб співпрацював із українськими і зарубіжними режисерами: Богданом Струтинським, Андрієм Жолдаком, Атілою Віднянським.

«Акомпаніатор» — це повністю театральна історія про божевільних людей театру і мистецтва, якому ми служимо, — розповідає Олександр Білозуб. — Так як я працюю багато за кордоном і співпрацюю з угорським театром уже 15 років — можу сказати, що тенденція сучасного театру іде на те, щоб актор був універсальним. А виконавиця головної ролі Ася Середа-Голдун саме така актриса. Вона повністю співвідноситься з моїми вимогами до актора: співає, танцює. Вона сучасна жінка і талановита актриса. 

Це, насамперед, вистава про людей театру, які поранені театром. Не всі стоять в промінні прожекторів. І не кожен може попадати під це світло все життя. Треба зрозуміти своє місце на сцені. Якщо твої амбіції не дають тобі можливості працювати в другому ряду, і ти хочеш бути тільки в першому, то тоді тобі варто піти з театру. Це боротьба з комплексами, боротьба над собою, боротьба за глядача і за своє місце на сцені, через себе за себе». 

Режисер-постановник вважає, що основна особливість моновистави — це сповідальність, відвертість із самим собою, готовність бути гранично відкритим. В моновиставі немає за кого сховатись. Не кожен актор може зіграти її. Але в ній актор може реалізувати свій талант і не чекати, поки в житті з’являться головні ролі на великій сцені. 

Головний герой — акомпаніатор, його робота — супроводжувати успіх кумирів. Та одного разу доля дає йому шанс бути в яскравому світлі рампи! Його сповідь перед публікою закінчується тоді, коли артист, який спізнився, виходить на сцену… Що в цей момент відчуває акомпаніатор? А щоб дістати відповідь, краще один раз побачити. Заслужена артистка України Ася Середа-Голдун успішно справилася з роллю. Зала завмирала до мурах під шкірою, іноді зриваючись бурхливими оплесками.

Мова йде про жінку-музиканта, чия роль на сцені завжди була другорядною. Лише одного вечора вона випадково постає у світлі прожекторів і стає головною героїнею. Емоційність актриси нагадує каприччіо. Вона грає вільно, жваво, несподівано, ефектно. Вистава відкриває поліфонію почуттів, у якій акторська гра наповнює невеличкий простір зали сміливою відвертістю жінки.

Глядацька зала — вона ж експериментальна сцена, невеличка — всього 40 місць — переповнена.

«Наша мета — на новій сцені відкривати нові імена, — говорить генеральний директор-художній керівник Національної оперети України Богдан Струтинський. — Хотілося, щоб на експериментальній сцені були не тільки музичні, але й драматичні вистави. Ця сцена — прекрасний майданчик для тематичних вечорів, моновистав (в тому числі і моноопер) і до того ж це ще й репетиційна зала». 

 




Читайте також: 

Додати новий коментар