Жили-були хмаринки: мама, тато і їхня дитинка. Цілими днями хмаринки мама й тато намагалися вгамувати свою неслухняну донечку.

Коли тато повчав маленьку хмаринку, то по всій землі було чутно гуркіт грому. А дитина, нахмурившись, тихесенько плакала і її сльози падали на землю дощем. Від цього дощу зеленіла й підростала трава, розквітали квіти і повертали голови до сонця, яке постійно закривали все ті ж хмаринки.

Вікторія Коваленко, учениця 5-го класу Козелецької гімназії №1

Суперечка

Якось усі частини хати засперечалися, хто найважливіший.
Вікна сказали:
— У хату через нас можна залізти.
А двері говорять:
— А навіщо через вас залазити, якщо є ми?
А вікна заговорили знову:
— А без нас була б у хаті темрява.
Стіни просто репались від сміху:
— Якби не було б нас, то не було б і вас усіх теж.
Почав заперечувати дах:
— Не було б ніякої користі від вас у хазяйстві без мене. Всі, хто зайшов би до хати відчували б теж саме, що й на вулиці.

Тільки ганок нічого не говорив.
Ось така в них сталася важлива суперечка.


Вікторія Коваленко, учениця 5-го класу Козелецької гімназії №1

категорія: казки для дітей

	Tweet
	Нравится