|
Хочеться мені розповісти про прекрасну книгу, що на днях читаю, «Прошу прийняти...» (бесіди з Гарифіною Маковій, документальні матеріали, записані Олександром Новим), Коломия, 1996 рік. Читаючи цю книгу, складається враження, що пані Маковій — світла людина, яка любить людей і хоче чим тільки може допомогти. Про себе вона розповідає: «Я за професією вчителька, і в школі діточкам так радила. Діточки добрі, Бог хоче, щоб ми були світлими, бо Він Сам світлий і у Євангеліє є: «Будьте святими, бо ваш Отець святий». Ану, перед тим, як лягти спати, давайте подумаємо, розберемося, якою засвітлою прийшла до кінця днини наша душа: намалюємо сонечко. Бо святість — це світло. Гріх — це плями на сонці, хмарки. Якщо одна хмарка застеляла сонце, сонця на землі вже не видно, отак наш поганий вчинок нас переділяє з Богом, ми стаємо для Нього уже незримими».
Ми завжди замислюємося, а інколи перепитуємо старших людей, як треба, що треба робити, коли народиться дитина, щоб доля у дитини була світла, щаслива та багата. У своїй книзі пані Маковій не тільки описує, як робили наші предки, але й пояснює, чому саме так, а не інакше. Вона пише, що коли народжувалася дитина, простягали обов'язково її татові. Беручи на руки свою дитину, тато таким чином визнавав її перед Богом, вдихував, вбирав у себе її дух, прив'язував до свого. Цікаво, що якщо то була дівчинка, клав її на кожух, щоб волосся гарно росло, бо що може бути красивіше в дівчини, як не пишне волосся, та в майбутньому тепло, щоб було їй за чоловіком, як у кожусі... А хлопця загортав у мамин весільний рушник (ним покривали голову молодій, як хусткою), щоб з будь-якої дороги додому вертався, тримався рідної оселі, рідного гнізда, рідної хати. Ось які глибинно мудрі народні звичаї. Хіба ж ці на перший погляд «повір'я» прості? Так... у них закладена велика філософія життя.
Звичай, що найдорожче нашому серцю — дитину, ми завжди замислюємось, як назвати? Ось що пише у своїй наповненій мудрості книзі пані Маковій. За іменем при хрещенні людина отримує ангела-охоронця. Часом кажуть: з іменем народився. Це коли людина появилася на світ близько дня чи у самий день вшанування якогось святого. Скажімо, на Петра чи близько Петра хлопчик іменувався Петром, перед святою Анною чи у її день дівчинка отримувала наймення Анна. Таким чином новонароджену людину приурочували до найдостойніших з достойних, розраховували на його покровительство, його дух.
Старі люди казали: «Бог дав життя, жити по Божому, Бог тебе не полишить». Предки казали: народилася дитина — появилося на землі ще одне світельце, загорілася перед Господом ще одна душа. І людина, як свіча, то горить ясно і гарно, а то скапує і коптить. Свічка у народі символізує життя. Недаремно її ставлять у церкві за здоров'я.
Мудрість, яка закладена в реченні, написаним пані Маковій: «Бо чим старанніше і світліше ми стараємося втриматися на території Світла, тим сильніше і настирливіше ведеться за нас боротьба». Саме третє покоління, пише пані Маковій, має найтісніший канал зв'язку. Наші предки це знали. Часто називали дитину іменем бабусі чи дідуся. Ті, перш, ніж взяти дитину на руки, перед усім чесним народом робили своєрідний самозвіт: може забули дещо, хай люди нагадають. Дитина, що носила ім'я бабусі, дідуся, вважалася, так би мовити, продовженням із них: першою кидала на гріб грудку землі, потім їх поминала.
Цікаво, як пише пані Маковій про обереги. Кмітливий народ вивів певні правила зі своєї спостережливості і, ясна річ, старався пристосувати їх якось до свого життя. Так у народі значиться: ворон, коли сідає на хату, віщує комусь смерть. Навіть вислів зберігся, викликаний лихотою: «Щоб над тобою ворони каркали!» Пугач теж вважали провісником смерті... Дятел дзьобає стіну будинку — теж чекай недоброї переміни... Якщо родина бачила такі знаки, била тривогу. Бо коли лихота йде? Коли ми робимо щось не так. Тож ретельно перебиралося життя, приводилось в порядок стосовно закону Божого. Дивись — і пугач відлетів, і ворона не каркає, і дятел уже стіну не довбіть.
Хочу побажати цій світлій жінці, пані Маковій, щастя, добра, радощів від рідних і людей.
Галина Дутчак
|
