Виховувати дитину та виховувати себе

Різні сфери сус­піль­ного буття і життя та доля кожної особистості великою мі­рою віддзеркалюють культу­ру батьківства та психолого-педагогічну вправність вихователів.

Бути кращим за себе вчорашньо­го

Дорослі — батьки та вихователі — у процесі догляду й піклування про дитину часто орієнтуються на загальні психологічні особливості дітей. Насамперед вони при­діляють увагу якостям, що мають відповідати певним соціальним вимогам, не зосереджуючись на тих, які є проявами унікальності внутрішнього світу дитини, її самобутності. Зазвичай у центрі уваги опиняються стандартні набори рис особистості: здібний — нездібний; уважний — неуваж­ний; комунікабельний — некомунікабельний; емо­­ційний — неемоційний.

Такі риси визначаються зазвичай ситуативно і переважно не відображають цілісності особистості дитини, яка є незаперечною. Навіть якщо батьки правильно сприймають ті чи інші особливості дитини, то часто не знають «підходів», аби задіяти її внутрішній потенціал розвитку, саморуху. А місія педагогів та батьків полягає саме у тому, щоб, виховуючи та навчаючи дітей, ставити і спільно з дитиною досягати нових, вищих цілей. Саме тому локальні, прагматичні цілі виховання та навчання дітей мають бути підпорядковані виконанню своєрідного надзавдання — плекати у дітях прагнення стати вищим за себе вчорашнього, підтримувати у них радість від усвідомлення свого поступу. Як же забезпечити саме такий підхід до виховання і навчання?

Позитивне ставлення — понад усе

Загальна позитивна оцінка з боку дорослих є дуже важливою для дітей. Дитина прагне стати саме такою, якою її бачать рідні та близькі їй дорослі. Для неї так важливо, що її цінують, люблять не «за щось», а «просто так», за те, що вона є у цьому світі. Відчуття, що тебе приймають таким, який ти є, необхідне для повноцінного гармонійного розвитку дитини. Це відчуття має супроводжувати кожну дитину й внутрішньо формулюється воно приблизно таким чином: «Я — хороша (хороший) і мене люблять!». Наскільки широким є коло радості, у якому живе дитина, настільки щасливою й успішною складатиметься її доля. Саме відчуття радості й спокою, що супроводжували в дитинстві, дають сили перемагати труднощі, відновлювати сили й підніматись після невдач та поразок упродовж життя. Про це обов’язково мають пам’ятати працівники дошкільних навчальних закладів і вчителі, а також мають знати батьки.

Спілкування і ще раз спілкування

Сучасні батьки зазвичай живуть у напруженому ритмі, коли кожен день розписано по хвилинах, а найменше відхилення від графіка є неприпустимим. Робота, навчання забирають багато сил, і батькам іноді бракує часу для повноцінного — зацікавленого, спокійного і неспішного — спілкування з дітьми. А саме спокою і неспішності так потребують сучасні діти! І знайти час для спілкування не так вже й важко, якщо є усвідомлення важливості цієї події і позитивних переживань, з нею пов’язаних.

Саме про такий взаємозв’язок варто подбати батькам, поки дитина росте і набуває самостійності. Адже в атмосфері злагоди діти відкривають дорослим свій внутрішній світ, діляться тривогами, розповідають про важливі таємниці, ставлять світоглядні запитання. Натомість в умовах поспіху й неспокою вони лише виконують те, чого від них очікують батьки, відповідають на звичні щоденні запитання, намагаються, хто як може, пристосуватися до шаленого темпу життя батьків.

Інколи батьки простодушно вважають, що дитині достатньо знати: її люблять. Знати і відчувати — різні психологічні рівні. Дитина є чутливою саме до емоційного візерунка стосунків, а не до логічних пояснень та аргументів. Їй непросто дійти висновку, що постійна відсутність тата, який затримується на роботі, або мамина зосередженість над конспектами, якраз і є свідченнями батьківської любові та турботи, адже, напружено працюючи, батьки прагнуть забезпечити добробут сім’ї.

Діти чекають, коли увага, енергія та емоції батьків будуть присвячені саме їм, чекають, коли їх пригорнуть ще і ще упродовж дня та скажуть лагідне слово. Зазначимо, що існує слушне твердження про те, що дитина протягом дня задля зміцнення психоемоційної сфери потребує щонайменше вісім обіймів від близьких. Бажано, щоб дитина отримувала якнайбільше таких проявів турботи з боку оточуючих.

Дітям необхідно приділяти якомога більше часу, і бажано, щоб він був насичений подіями та емоціями. Коли діти проводять час спільно з батьками, це гуртує сім’ю, бо з’являються спільні враження, переживання — як приємні та радісні, так і сумні. Труднощі, які треба долати разом, особливо гуртують родину. Об’єднують дітей і батьків спільні спогади про пережите, спільні перемоги і поразки, радощі та печалі. Коли для тата з мамою є важливим спілкування з дитиною, як кажуть, «просто так», і для цього завжди знаходиться час, вони можуть заздалегідь передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, передати потрібні знання на зрозумілому рівні і в доступній формі, у такий спосіб попередивши небажані події, конфлікти, непорозуміння.

Коли ж у батьків вистачає часу і наснаги лише на те, щоб заскочити у дитячий садок, поспіхом поцікавитися, що дитина їла, та швидко відвести її додому, дорогою думаючи про своє чи розмовляючи по мобільному телефону — важливі події у житті дитини, її потреби, запитання залишаються без уваги. Сумно спостерігати, якою самотньою почувається дитина, яку механічно приводять до дитячого садка і так само відводять додому. Таким дітям ні з ким поділитися своїми тривогами та сумнівами, немає від кого отримати підтримку перед початком дитячого «робочого дня». А запитання все з’являються. Дитина намагається шукати відповіді на них самотужки, і чинить так, як їй здається правильним і безболісним, і це не завжди найкращий варіант.

Педагогічне співробітництво і взаємодопомога дорослих

Помітивши у дитини певні психологічні проблеми, що можуть проявлятися у її поведінці або настрої, вихователь має спокійно обговорити їх наодинці з батьками, що дасть змогу попередити непорозуміння і конфлікти, запобігти серйозним відхиленням у поведінці дитини. Так само мають вчинити і батьки. Визначальними при цьому є партнерські відносини вихователів і батьків, розуміння того, що їх об’єднує спільна мета. Така взаємодія дає змогу супроводжувати особистісний розвиток дитини, використовуючи найбільш делікатні і доречні форми педагогічного впливу, створювати умови для всебічного зростання дитини.

На жаль, вихователям часто доводиться стикатися з відсутністю зацікавленості у батьків, їх неготовністю до встановлення та розвитку партнерських відносин або навіть неприйняттям такої форми відносин. Усе це свідчить про недостатню особистісну зрілість батьків. Тож іноді робота вихователя з дітьми відбувається паралельно зі своєрідним вихованням їхніх батьків. Та це радше є винятком, аніж правилом.

Налагоджувати спілкування з батьками можна і опосередковано, наприклад, обговорюючи з ними певні педагогічні та психологічні питання під час щоденного очікування дитини у роздягальні.

Також доцільно, аби батьки могли знайти на інформаційній дошці, що нею оснащена кожна група дитячого садка, систематично оновлювані відомості про:
• вікові особливості групи, до якої входить дитина;
• особливості розвитку сприймання, моторики, уваги, пам’яті, мовлення, емоційної сфери;
• типові проблеми у дітей певного віку та способи їх попередження і розв’язання на користь дитини;
• шляхи створення доброзичливого мікроклімату у групі та сім’ях дітей.

Вихователі, готуючи інформацію для батьків, і батьки, які цікавляться розв’язанням проблем, пов’язаних з дитячим вередуванням, відходом до сну, дотриманням норм гігієни, агресивністю, «пропажею» іграшок, інших речей, ревнощами, відлюдькуватістю, збудливістю або загальмованістю у дітей, варто проаналізувати і використати найкращий досвід сімейного виховання, зокрема тих сімей, у яких є старші діти, хоч і тут потрібно зважувати на те, що кожна дитина є індивідуальністю.

 




Додати новий коментар