Феномен протесту

Доброго дня, шановний мій читачу!

На вибір тематики статті цього номеру мене надихнула...  Верховна Рада України. Чому, зацікавитесь ви? Мене зацікавила саме те, що фактично не народ, а влада сама в собі протестує. І я вирішила розібратися в феномені протесту в історичному, світовому та українському контексті.

Отже, протест – це активна форма спротиву і залежно від ставлення влади вони бувають санкціоновані або несанкціоновані. Хоча навряд чи хтось з компетентних владних структур санкціонував би протести українських депутатів на засіданнях. Тому будемо вважати це особливістю України – мати протести, які ініціюються не в низових ланках, а в політичній еліті.

Зазвичай науковці характеризують стан суспільства через співвідношення, а точніше взаємодію невдоволення і терпіння. При цьому важливо зазначити існування поняття універсального невдоволення («людина постійно чимось незадоволена»), масові настрої (спрямованого) протесту та організована боротьба за досягнення певних суспільних цілей. Але хочу звернути вашу увагу: емоції протесту людини спрямовані на суспільну несправедливість в діях політичних або соціальних структурах для всіх, нівелюючи при цьому власне становище, що можна страктувати як прояв альтруїстичних мотивів. І знову ж таки можна поставити під сумнів наявність таких мотивів в діях кожного окремого депутата під час останніх дій у Верховній Раді.

Щодо терпимих людей, вони також бувають різні: перші ті, яких не турбує ні власне становище, ні ситуація в країні, друга група сподівається, що суспільні негоди оминуть саме їх, і навіть мають надію на цьому заробити, а треті – мовчки страждають і не бачать виходу. Лише четверта і остання група – оптимісти, які наперекір усьому вірять в зміни на краще.

Щодо різновидів протесту, то він буває  політичним, соціальним та культурним. Всі три мали свій прояв і в Україні, особливо мені запам’ятався  культурний протест проти закриття книжкових вітчизняних магазинів у центрі столиці та проти забудов історичних місць і культурних пам’яток, який мав неабиякий резонанс і характеризує великий потенціал інтелігенції щодо протестних дій.

У світі ми можемо згадати протести проти війни в Іраку, антиамериканські протести, антиглобалістські, антитерористські акції. Також бувають протести насильницькі і ненасильницькі, при чому історична тенденція показує, що насильницькі поступово витісняються ненасильницькими, такими як: Проти всіх (голосування), Мітинг, Мовчання, Флешмоб, Пікет, Бойкот, Голодування, Петиція, Марш протесту, Страйк.

Наведена вище інформація – це погляд світової спільноти на цей феномен. І я впевнена чомусь, що більшість українців складають перераховані групи терпіння. Для багатьох протест асоціюється з насиллям, що є неприйнятним для нашої нації. Очевидна соціальна роз’єднаність не дає змоги сформуватися певній консолідованій групі. Молоді ініціатори сучасних ненасильницьких протестів, прагнуть перетворити флешмоби на театральну феєрію, іноді перевершуючи театральних митців за оригінальністю та свіжістю пефоменсу. А протест як дієвий інструмент в Україні не діє, бо виховані на щоденному спостереженні за тисячами знедолених земляків, ми цим не переймаємось, тому й урядовці досить спокійно ставляться до таких дій, які можуть бути використані як ідеї та креатив для ПР агенцій та на шпальтах ЗМІ.

Сьогодні стає все більш популярнішою віртуальна форма протесту – соціальні мережі. Соціальна мережа народжується як безпомічний протест людей, відмежованих від політичної і фінансової еліти, в надії отримати свободу (хоча б тільки віртуальну). Але про її переваги та недоліки ми поговоримо в наступному номері.

	Tweet
	Нравится